Історії з життя
Звичайно, що я здогадувалася, що тут не все так гладко, але ось мене вже перед фактом діти ставлять. Але ж я хочу бути бабусею для рідних онуків! –
Моїй свекрусі Людмилі Романівні таки вдалося розлучити нас із Романом після мого недовгого перебування в невістках. Тепер я зрозуміла, які в неї були для цього причини й мотиви.
Мені було сорок дев’ять років, коли донька моя нарешті пішла вчитися. Проте я не зітхнула з полегкістю, бо ж треба сумки рихтувати та передавати, таку бувало тягну, що
– Олю, це Віра Василівна, мама Андрія, мені треба твоя поміч. Хм, як цікаво… Коли я тільки починала жити з її сином, то вона казала, що незграбнішої істоти
Жили ми з чоловіком добре, двадцять років за плечима, діти, думали хату собі будувати з часом. Я в магазині працюю, а він їздить в рейси і таки копійка
Так, я не впустила рідного батька у дім. Стояв він на порозі розгублено очима кліпаючи. “Надійко, як ти можеш?”. А Надійка таки може і двері зачинити може і
Його улюблена фраза «а я ж тобі казав, а ти мене не слухала, то тепер сама й вирішуй». Спочатку я була молода і не дуже в мене було
З моєю однокурсницею Віолеттою ми випадково зустрілися через двадцять років після закінчення університету, біля каси залізничного вокзалу, ще й їхали в одному напрямку, тож мали море часу, щоб
А минуле воно ж згадується так яскраво, що аж зубами інколи скрипиш. Хіба я про себе шкодувала тоді? Ні, за дітей мені було найбільше образливо, особливо, коли літнє
– Ну, якби ти більше працював, то не лише б ти зміг свої мрії здійснити, – сказала я йому на те. – Що? Ти мені натякаєш на те,