Головна

Історії з життя

— Ну що, Свєтко, — прошепотіла я. — Ось і приїхали. Далеко за сорок, а в сухому залишку — швейна машинка, порожній холодильник і стеля, на яку будеш дивитися до другої ночі.
Історії з життя 0
Я вимкнула телевізор, бо від гугнявого голосу диктора в новинах почало стріляти у скроні. У квартирі одразу стало так тихо, що я почула власне дихання. Це найгірший момент
— А що, непогано живете, — сказав він замість привітання. — Квартира простора. Мама тоді лише мовчки зітхнула. Вона відразу побачила те, чого не хотіла помічати я
Історії з життя 0
Я стояла перед під’їздом, відчуваючи, як тонкі ручки пакетів буквально врізаються в пальці. Дев’ятий поверх. У нашому будинку нарешті почали міняти ліфти, але для мене це означало лише
— Чого ти приперлася? — запитав він одного разу, коли вона розставляла обід на тумбочці. — Тобі тут нема чого робити.
Історії з життя 0
На міському пляжі було тісно. Люди розстеляли покривала впритул одне до одного, ставили парасольки, лишали взуття біля самої води. Посеред цього натовпу стояв порожній інвалідний візок. Метал нагрівся
— Всі такі, а ти одна рятівниця, — мати сіла навпроти. — Я це вже бачила. Щовечора бачу. Думаєш, твій Андрій інший? Ти подивися, як він поводиться, коли ви збираєтеся з його друзями.
Історії з життя 0
Вікторія сиділа на кухні і дивилася, як сонячний зайчик повільно повзе по старій клейонці. В сусідній кімнаті було чути телевізор — батько знову заснув під новини, а мати
Того вечора вони говорили довго. Юля вирішила зізнатися йому в почуттях, подумала, що не варто чекати ще десять років. Вона відчувала, що Віктор любить її теж, це було видно по блиску в його очах
Історії з життя 0
Юля жила у звичайній двокімнатній квартирі, де на підвіконні стоїть герань, яку віддала мати, на балконі купа всякого непотребу, який шкода викинути і гора посуду в раковині. Все
Батон нарізний? Знову цей, по акції? Оксано, я ж просив брати житній або хоча б із висівками. У мене від білого одразу печія, ти ж знаєшь, мені зараз треба за здоров’ям стежити, суцільні нерви з цими пошуками власної справи.
Історії з життя 0
— Ти хліба хоч купила? А то я заглядав у хлібницю — там навіть сухаря немає, — замість «привіт» кинув Віталій, навіть не повівши головою в бік дверей.
Ти молодець, що нарешті поставила крапку, — сказала Інна, коли вони сиділи за столом пізно ввечері. — Скільки можна бути запасним гравцем у чужій сім’ї?
Історії з життя 0
Оксана заварювала чай на кухні й усміхалася, слухаючи, як Ігор у сусідній кімнаті захоплено розповідає батькові про шкільні пригоди. Хлопчик приїхав на вихідні, і в квартирі одразу стало
— Ти навіть не уявляєш, наскільки, — перебила вона, стиснувши губи. — Я тільки-но почала дихати нормально, а тут ти з’являєшся… Чому саме зараз?
Історії з життя 0
Марійко, це я… Твій батько, — тихо промовив чоловік, і голос його тремтів, коли він підвів очі. — Прости мене, доню. Я знаю, що вам було непросто, але…
Її подруга з дитинства колись сказала: — Я тут не залишусь, чуєш? Поїду. Хоч куди, але поїду. І поїхала. Тепер іноді дзвонила, розповідала уривками
Історії з життя 0
Їй виповнилося тридцять три, але це число нічого не змінювало в її щоденності. Роки йшли, а дні були схожі один на один: робота по господарству, турбота про батька,
— Відбувається те, що я нарешті буду жити як людина, а не з таким ідеалістом за копійки! Будинок мій, машина моя. А ти, Павле, залишайся. Зі своїм «сином». Він мені в новому житті не потрібен.
Історії з життя 0
Це історія про мого брата Павла. Знаєте, кажуть, що ідеалісти — це люди, які не вміють жити. Може, воно й так, але дивитися на нього без захоплення я

You cannot copy content of this page