Історії з життя
Раніше я про це й не задумувалася, бо й так було повно думок в голові, але зараз донька моя вчиться і я маю багато вільного часу. Все почалося
– Чому ти не віриш мені, Андрію? Я ж для нас усіх старалася, для нашого сина, для майбутнього! – мій голос тремтів, коли я намагалася вхопити його за
Мама знову зателефонувала з одним і тим же. Я їй сто разів кажу, що не можу розірватися, бо маю кого доглядати, а вона й далі за своє: –
– Олено, я йду. Вона при надії, – сказав Андрій, стоячи в дверях нашої кухні, тримаючи спортивну сумку з речами. Його голос був холодним, як ранковий вітер у
– Тарасе, я серйозно, давай ще раз поговоримо! – я намагалася стримати роздратування, стоячи посеред кухні з чашкою кави в руках. – Я не хочу, щоб твоя мама
– Мамо, ти що тут робиш? – Андрій стоїть у дверях, тримаючи ключі від машини, очі широко розплющені. – Як це що? Додому повернулася! – відповідаю я, стискаючи
«Я гроші заробляю в цьому домі». Такі слова я часто чула з уст чоловіка і завжди заперечувала, що важливі не лише гроші, але й гармонійні стосунки в родині.
Чоловік сам підштовхнув мене до такої думки, мовляв, те й робиш, що в хаті сидиш, вийшла б в люди та подивилася, як то інші живуть та висновки б
Я сиділа на кухні, попиваючи чай, коли почула стук у двері. Відкрила – і там стояв Іван, мій колишній чоловік, з великим букетом квітів і коробкою цукерок. Його
– Лідіє Петрівно, як вам не соромно таке дитині розповідати? – голос Олени, моєї колишньої невістки, дзвенів від обурення. Вона стояла на порозі мого будинку, тримаючи за руку