Головна

Історії з життя

— Ви ж знаєте, Віро Іванівно, ми сюди не від хорошого життя переїхали, — раптово почав Андрій. — Багато хто думає, що я просто захотів сільського спокою, пасіку завів, хату стару відбудовую. А насправді я просто тікав
Історії з життя 0
В селі весною без роботи не буває ніхто. То спину комусь прихопить на городі, то діти застудяться через оманливе сонце, то тиск у старих стрибає від постійної зміни
В Німеччині Наталя провела кілька днів у колі родини. Батьки помітили, що донька постійно перевіряє телефон
Історії з життя 0
Колеги на роботі часто дивувалися, чому трикімнатна квартира Наталі Борисівни завжди стоїть пусткою. Тридцять років — вік, коли більшість її знайомих уже розривалися між батьківськими зборами, дитячими поліклініками
— Прости, Наталю, але я не можу з тобою одружитися. Я давно одружений. Моя дружина — донька керівника нашого тресту. Завдяки її батькові я маю все: і посаду, і цю квартиру, і машину. У нас дитина росте, син у перший клас пішов. Я не можу все це кинути. Я тебе люблю, чесно, але ламати своє життя не буду.
Історії з життя 0
Автобус Тернопіль – Івано-Франківськ їхав повільно, зупиняючись біля кожного села. За вікном тяглися сірі поля, розмоклі від затяжної весняної зливи. Вода стікала по склу брудними струменями, розмиваючи силуети
— А чому вона в такому стані? І чому на автобусі? Де Матвій? Він же мав машину, міг би матір підвезти, — запитала я, відчуваючи, як усередині все перевертається від почутого.
Історії з життя 0
На столі лежала коробка з-під взуття, куди я складала пам’ятні речі. Кілька фотографій, де ми разом на лавочці в парку, старі квитки в кіно, пара якихось записок на
Вона вийшла з палати, зачинила двері й притулилася до стіни. Серце калатало так сильно, що дихати було важко. Вона підійшла до дівчаток, які дивилися на неї з надією
Історії з життя 0
Ірина Василівна сиділа біля вікна й дивилася на вулицю. На підвіконні стояла наполовину порожня чашка з чаєм, який уже встиг повністю охолонути. Настільна лампа вихоплювала з темряви край
Павло спочатку не хотів, він якраз показував моїй доньці, як складати літачок з паперу. Але Роман його гукнув вдруге, якось так наполегливо, і Павло здався. Вони вийшли, грюкнувши дверима.
Історії з життя 0
Іноді я дивлюся на світло у нашому вікні й думаю, чи знає Роман, що я ще не сплю. Раніше він забігав по сходах, перестрибуючи через сходинку, а тепер
— Ти надто м’яка з нею, — сказав Віктор, доїдаючи вечерю. — Треба наполягати, щоб вона про інститут думала, а не в швейне училище. Ми ж потягнемо інститут і престижніше вчитися там, ніж в училищі простирадла шити.
Історії з життя 0
У коридорі було чути, як клацає швейна машинка. Ритмічний звук супроводжував кожен вечір у цій квартирі. Оксана сиділа на кухні, перебираючи крупу, і слухала це «тук-тук-тук», яке не
Я бачила, як у вікні на мить відсунулася фіранка. Чиєсь обличчя, розмите дощем і склом, дивилося на мене. А потім світло просто згасло. Людині всередині було простіше зробити вигляд, що мене немає, ніж впустити в дім.
Історії з життя 0
Перші краплі важко впали на порошну дорогу. Я зупинилася, дивлячись, як на сірому піску з’являються темні цятки. За секунду небо просто розверзлося. Це не був дощ, це був
– Ні. Цього не буде. Ніяких чужих чоловіків у моїй квартирі. Вирішили розписуватися – ваша справа. Але жити будете там, де знайдете місце. Я на цю квартиру сорок років заробляла, кожну копійку відкладала, в усьому собі відмовляла. А тепер прийде якийсь Вадим на все готове? Ні.
Історії з життя 0
Наталя стояла біля мийки й чистила картоплю. Ніж ходив швидко, тонка шкірка падала у відро. Христина зайшла на кухню, сіла на табуретку й почала крутити в руках кухонний
— Просто знайома, — буркнув він, роззуваючись. — Не починай. Ти ж знаєш, я на роботі втомлююся. Мені ще твоїх сцен не вистачало.
Історії з життя 0
У кабінеті реєстратури було душно, незважаючи на відчинене вікно. Ліля перебирала теки з документами, механічно розставляючи їх за алфавітом. Папір різав пальці, а монотонна робота допомагала не думати

You cannot copy content of this page