Історії з життя
— Перепрошую… тут живе Ігор Кравченко? — на порозі стояла незнайома дівчина, бліда й розгублена. — Так… а ви до кого? — насторожилась господиня. — Ви йому… мама?
У вітальні лунав дзвінок у двері, а за столом уже панувала напруга. — Ні, досить! — різко сказала Лариса, дивлячись на чоловіка. — Я більше не можу терпіти.
Дощ нарешті вщух, залишивши по собі тільки важку вологу, що висіла над дорогою. Хмари розповзалися неохоче, відкриваючи бліде небо, а на листі акацій тремтіли великі краплі, у яких
Сьогодні я знову побачила її на порозі. Вікторія Павлівна стояла з тим самим виглядом людини, яка щойно випадково йшла повз і вирішила зайти. У руках — пакет із
У вітальні стояла Оксана перед дзеркалом і розглядала себе. Темна водолазка, вицвілі джинси, волосся зібране в швидкий хвіст. Вона провела пальцями по щоці, помітила тонкі зморшки біля очей.
У квартирі в Ольги Вікторівни пахло так, як ніколи не пахло в їхній з Ігорем панельці: свіжим воском для паркету, легким ароматом старих книжок і насиченим духом грибного
— Ти що, з глузду з’їхав? — голос Лариси тремтів, коли вона стояла посеред кухні на дачі. — Ми вас пустили сюди на пару місяців, а ви тут
Віталій скинув кросівки біля порога й одразу подався в ванну. Почулося, як потекла вода, брязнула мильниця. Оксана витягла з духовки курку з картоплею, акуратно розклала по тарілках. Звичайний
Той дзвінок застав мене зненацька. Був пізній вечір, я якраз збиралася вкладати дітей, коли екран телефона засвітився іменем Інни. Ми не те щоб близько товаришували, але іноді зідзвонювалися,
На лавці під розлогим кленом, що вже почав сипати першим золотом на доріжки парку, сиділи дві жінки. Дарина нервово перебирала пальцями ремінець своєї дорогої, але дещо потертої сумочки,