Через маму свою, а точніше її забаганку поїхати на відпочинок, я потрапила в дуже скрутне становище. Не знаю тепер як і бути, адже я дуже розраховувала на ті гроші що вона мені переказує. А тут вона мені раптом заявляє, що нічого не обіцяла ніколи і відповідальності за ту халепу у якій я нині опинилась з її ласки, вона не несе.
Мама моя уже десять років як на заробітках за кордоном. Поїхала одразу як у мене друга донечка з’яилась і чоловік мій помахавши ручкою з попутним вітром зник із нашого життя.
Звісно ж я до мами в квартиру прийшла назад жити, ну а де подітись самотній матусі із немовлям на руках. Ну так. не надто зручно вчотирьох у однокімнатній квартирі. Але мама на кухні собі стелила, то було і нормально.
Я в декреті була, потреб багато, а грошей ні на грам. Оті 860 гривень. що на дитину виплачували були усім моїм бюджетом. Ну а що з тих грошей? Маникюр і вії зробити. Ну а їсти за що, а підгузки купувати як?
Ми тоді сіли з мамою і поговорили серйозно. Я їхати нікуди не могла, адже мала двох малих дітей. а от мамі нічого не заважало звільнитись із садочку і поїхати на заробітки. Зрештою. ті гроші що вона приносила і зарплатнею не назвеш, так, сміх і годі.
Десять років мама за кордоном і ми нарешті вже, можемо зітхнути з полегкістю. Хоч жити нормально почали. Речі можемо собі купити якісні а не дешеве шмаття з ринку. Їсти в нормальних закладах серед інтелігентних людей. Та що там, я й виглядати стала по-людськи, не даремно ж до косметолога ходжу.
Знаєте, я хоч поки і не працюю, але машина мені дуже потрібна. ну а як без неї у місті. Та й соромно мені щоразу на таксі доню в школу привозити. Інші батьки на власних авто, а як добридень, ніби ото бідна родичка, з таксі виходжу і очі мушу ховати.
Кредит взяти на авто я не змогла, бо ж бачте, я офіційно не працюю, тому позичила гроші у знайомої. Авто придбала омріяне із рук, теж через знайомих. Правда. поки ще прав не маю, але хіба ж то проблема? головне, що маю на чому вчитись. Правда.
Так от. Я домовилась з подругою, що гроші віддам на протязі двох років. Мама б підробіток узяла, то десь тисячі півтори євро у місяць могла б і висилати. Я десь із вісімсот би віддавала. а на ті що лишились якось би так і жила.
Я до мами зателефонувала, радістю поділилась, попросила мене привітати із обновкою. та ж якось дивно відреагувала. Я їй машину свою показую і з одного боку із іншого. а вона мовчить.
ну, думаю, не в гуморі. Вирішила не обтяжувати і одразу сказала. що от так і так, треба тепер два роки по 800 євро щомісяця, ну і на життя нам.
— Ти ж брала підробіток, коли ми ремонт робили, то і зараз, – кажу, – треба взяти, бо ж бачиш яка ситуація.
Але мама моя замість того, аби щось сказати чи хоч якось відреагувати просто вимкнула зв’язок. Через хвилину мені повідомлення від неї прийшло. Я коли прочитала, то мало не прилягла на землю.
— З грошима не вийде, доцю. Ми з Юлею їдемо на пів року у кругосвітній круїз, тож поки ніяк.
Яка Юля? Який круїз узагалі?
Найприкріше, що вона ніяк не реагує, коли я намагаюсь її остепенити і закликати до совісті. У неї одна відмовка:
— Ти доросла, я нічого не знала, якось сама розбирайся.
Мене ця ситуація просто із себе виводить. Ну як можна бути настільки безвідповідальною? Тобто, от вона захотіла і птахи не літайте? А нічого, що у неї є якісь зобов’язання, дитина про яку вона перш за все думати повинна.
Та зрештою, хто її онуків буде годувати? Ну як можна от так все покинути, від усіх відвернутись і їхати казна куди?
Таня Р.
21,11,2023
Головна картинка ілюстративна.
