Розлучалися вони не дуже добре. Із величезною кількістю проблем. Після того, як Кирила, котрий вкотре несподівано повернувся під ранок, не попередивши про це, Соня не пустила додому. Вона телефонувала йому сто разів, дуже хвилювалася. Хоча таке трапилося не вперше. Потім зрозуміла – йому байдуже, що вона там думає. Він робить тільки так, щоб було комфортно йому. Через це вони й розлучаться.
— Що за жарти були вчора? – приїхав Кирило. Коли Соня не відчинила двері, він пішов до друга.
— Я не чула.
— Все ти чудово чула. Тобі просто було все одно.
– Як і тобі. Подивися, скільки там у тебе пропущених дзвінків. І зрозумієш, кому з нас байдуже.
— Я тобі нічого не винен. Захотів – не прийшов.
— То зроби так і зараз.
У відповідь Кирило з’їхав так і не повернувши свою частину грошей за оренду квартири за минулий місяць. Минулого місяця Соня сплатила все сама, Кирило збирався повернути гроші, але вирішив, що тепер це буде зайвим. І так нормально.
Соня, звичайно, засмутилася, але не надто сильно. Все можна виправити.
Приблизно через тиждень дівчина виявила, що у квартирі немає телевізора. А ще кудись зникла половина продуктів. — Кириле, де телевізор? І продукти?
— Телик мій.
– Я його за свої гроші купувала.
— А я за ним їздив у магазин, половину дня на це витратив, так що ти, вважай, ще винна мені за доставку. От я й забрав телевізор, він все одно не новий.
— Із продуктами що?
— Теж забрав. Половина з них моя.
– Всі ці продукти я купила вже після того, як ти з’їхав.
— Але ж тоді, коли я їхав, продукти залишилися. Я їх не забирав. Залишилися вони тобі. Тож зараз я цілком можу це зробити. Хіба не так? Ти не згодна?
Соня вже знала, як легко він вміє виправдовувати свої вчинки. Вона взагалі за цей тиждень зрозуміла, що давно вже настав час розлучитися, вони не пара. Дівчина вирішила не просити колишнього хлопця повернути їй телевізор, просто зателефонувала господині квартири і попросила дозволити їй поміняти вдома замки. Жінка, звісно, здивувалася, що з Кирилом сталася така ситуація, але дозволила.
Ключі Кирило все одно не повернув би. Коли він встиг зробити ще один комплект — невідомо.
Соня намагалася якнайшвидше про все це забути. Телевізор можна купити й новий, та поки що він їй не особливо й потрібен.
— Краще б ти все розповіла його батькам, — сказала Зоя.
— Як мала дитина?
— Та чому ж. Він їх зазвичай слухає.
— Не варто, все нормально.
Історія з Кирилом повторилася. Того дня Соня залишилася вдома, на роботі робили якийсь ремонт. Вхідні двері спробували відчинити зовні. Соня відразу розуміла, хто це може бути, тому й вийшла.
– Чомусь двері не відкриваються… – сказав Кирило, не розуміючи, що відбувається.
— Може, тому що інші замки?
– Як? – а сам тримав у руках сумку. Порожню.
— Он як. Прийшов, щоб забрати щось із моїх речей?
— Тут багато що купували разом.
– Все, що купували разом, або на загальні гроші, ми поділили. Свої речі ти забрав. Тут залишилися виключно мої речі.
– Хто взагалі дав тобі право змінити замки? — Вирішив Кирило почати іншу тему, — Я повинен мати можливість будь-якої миті потрапити в будинок, де могли залишитися якісь мої речі.
— Слухай, хлопче, я повторюю, що тут твоїх речей більше немає, котися звідси, а якщо вирішиш обібрати мене ще раз, я напишу на тебе заяву. — спокійно сказала дівчина і зачинила за собою двері.
Фото ілюстративне.
