Та мені не шкода тих триста гривень, але ж така ситуація вже який раз відбувається, що мене навело на ось такі думки.
Мені п’ятдесят вісім років і я наважилася на другі стосунки з Федором, він переїхав до мене і ми наче ладнали ці три роки. Він був одруженим і має одну доньку, про свою жінку казав, що вона дуже корислива особа і він дуже радий, що зустрів мене і тепер його життя стало таким, яким він собі його й уявляв.
У мене теж є син, але він з родиною живе в Америці, тому я його рідко навідую, але ми часто спілкуємося по телефону. Онукам я нічого не пересилаю, бо у них і так все є, я їх ще не бачила вживу, все збираю гроші на якийсь важливий подарунок або на якусь велику суму, але з моєю зарплатою, то не знаю, коли це й буде.
Квартира у мене своя, ще від батьків залишилася, тому я наче жінка забезпечена, але от була самотня роки.
Федір мені подобався давно, але я не думала, що це взаємно, так віталися на роботі, інколи їхали разом додому, але щоб зійтися, то мови не було.
А тут застряли в ліфті і все, зрозуміли, що доля.
Він мене запевнив, що давно з дружиною не живе, що вони вже років п’ять просто як сусіди були, от він і вирішив, що пора щось змінювати в житті.
Донька вже була заміжня, онучка на світ з’явилася і час від часу Федір приводить її до нас, а по дорозі завжди щось купує… на мої гроші.
Я не рахую печенька чи сочка, бо це ж елементарне, але все одно він питає за гроші мене, бо він не взяв гаманець, а картки він не любить.
Якось пішли в магазин і він плаття побачив і сказав, що хоче таке для онучки і я купила, але він знову про гроші ні слова. Ми, до речі, не одружені, а просто отак живемо, то я й не розумію, чому він не віддає мені гроші.
Я вирішила його прямо спитати, а він тоді мене й ошелешив:
– Я доньці всі гроші віддав, що накопичив, бо вона хоче зробити свято в ресторані з дня народження, от і не маю.
– Але як же ти будеш на продукти скидатися?
– Тобто? Ти мені картоплі жалієш чи салату?
– Та ні, але ж ти й м’яса хочеш, і риби… Та й картоплю ти не любиш.
– Оце ти мене здивувала, я думав, що то лише моя жінка така меркантильна, а то й ти така! Як добре, що ти мені на себе очі відкрила отак швидко, бо я б уже хотів офіційно все влаштувати!
Він сипав на мене словами, а я пригадувала нарешті, що за ці три роки, то він давав тільки по кілька тисяч на продукти. А на комунальні, на походи в кіно чи театр, то все було на мені, та й більше частина продуктів була теж за мій рахунок. І я не скажу, що його було аж так за що годувати і піклуватися.
Він звичайний чоловік, більшість його звичок мене дратує вже давно, але я подумала, що вже чого буду розходитися, як вже зійшлися. А він он що про мене думає.
Він забрав свої речі і гримнув дверима, сказав, що піде до дружини, бо краще вже своїй жінці віддавати зарплату, ніж чужій. Я так розумію, що він мені гроші не верне?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
