Відразу скажу, що шлюб у нас офіційний, зареєстрований. І жили ми так не завжди. Для нас обох це друга спроба створити сім’ю. Я давно в розлученні, є дорослий син. У чоловіка була дружина, але він рано овдовів, дітей немає.
Коли 8 років тому ми познайомилися і сподобалися один одному, то досить швидко вирішили бути разом. Хоч вік був уже не молодий, але я дала зрозуміти, що без офіційної реєстрації жити разом не буду, я людина віруюча. Чоловік мій зі столиці, а я жила з сином в селі під Києвом, але це не стало перешкодою для нас. Вирішили, що він переїде до мене, тому що у мене великий будинок, а у нього маленька квартира, та й син ще був підлітком, я не хотіла забирати його зі звичного місця.
Так і жили, все було непогано, він знайшов тут роботу. Правда, з сином не дуже ладналися відносини, але це не чоловіка вина. Хлопчик переживав складний підлітковий період, а чоловік зовсім не мав досвіду спілкування з дітьми. Я намагалася згладжувати гострі кути, але не завжди виходило.
Так би ми й жили, але прийшла погана звістка. Мама чоловіка, моя нова свекруха, занедужала. Було тривале лікування, їй була потрібна допомога і догляд. Чоловік мотався туди-сюди ледь не кожен день. І в врешті, ми порадилися і вирішили, що на деякий час йому потрібно повернутися в столицю, щоб підтримати матір. У неї більше нікого не було, він єдиний син. Звичайно, я не заперечувала. Розуміла, що ситуація складна і її треба подолати. Навпаки, я бачила, як мій чоловік переживає недугу матері і ще більше його полюбила.
Чоловік поїхав. Це було 3 роки тому. На жаль, свекруха прожила ще півроку. Після того, як її не стало, чоловік не поспішав повертатися до мене. Спочатку говорив, що потрібно залагодити справи зі спадщиною, потім задумав встановити пам’ятник, потім ще щось. А потім я дізнаюся, що він повернувся на свою колишню роботу в столиці …
Ось так і живемо тепер. З п’ятниці по неділю він у мене, всі свята і відпустку теж. В інший час – він у своїй квартирі. І повертатися не поспішає. Каже, робота хороша, він її любить. Багато ще чого говорить, але ніякої конкретики, коли переїде до мене знову.
А мені дуже самотньо і сумно. Син уже виріс і поїхав вчитися до Одеси. З роботою стало дуже погано, платять копійки. Мені важко одній утримувати великий будинок. Та й самотність накриває, особливо вечорами. Я начебто заміжня жінка, але розраховувати на чоловіче плече не виходить. Починають закрадатися думки, що чоловік просто не хоче до мене повертатися. Може, не любить більше. Але чому б не сказати мені про це? Я думала над тим, щоб самій переїхати в до нього в столицю. Але, по-перше, він не кличе. А по-друге, шкода свій будинок залишати. Ось так і живу, знемагаючи і сумуючи.
Сподіваюся на погляд з боку і життєву пораду, як вчинити в моїй ситуації. Може, хто знаходився в подібній і якось з неї вийшов. Підкажіть, люди добрі, як бути?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
