Я дар мови втратила, добре, що тут заскреготів ключ в дверях і на порозі з’явився Сергій. Бачили б ви обличчя обох чоловіків.
Отож, п’ять років тому, мій чоловік Павло похапцем збирав речі, наче думав, що я зараз бухнуся на коліна з семимісячною дитиною, а у нього серденько ж не залізне. А я стояла мов укопана і слова не могла сказати.
Як це так? покинути трьох дітей, бо він закохався? Та більше того, заліз в нашу схованку і витяг всі гроші, що ми наскладали за всі роки спільного життя і поділив на дві купки.
– Мені б більше треба було взяти, але так і бути, тобі ж дітей треба годувати. Тому я чесний, – казав він мені.
За ним закрилися двері, я сповзла на стільчик і так нерухомо просиділа чи не годину, поки дитя на руках прокинулося і захотіло їсти.
Думала я, чого ж він мене покинув, наче й мама я хороша, і господиня гарна, і жінка ще нічого, от дитина трохи підросте і взагалі буду ого-го.
Дивилася на купку з грошима, до якої вже підповзали старші з ножицями і вирішила, що треба брати себе в руки, бо діла не буде.
Гроші заховала, на аліменти його подала і почала шукати способи як заробляти з дому, бо на роботу вийти було ніяк.
Мама позичила гроші на новий ноутбук і так я почала працювати на один магазин товарів, де можна було віддалено формувати склад та відправляти товари. Мені було добре, бо я вдома, діти завжди нагодовані, доглянуті і вдається по тисячі ще й відкладати.
Поступово я змінила обстановку в квартирі, дещо оновила, дещо викинула. Мама моя мені дуже допомагала з татом, тому я нарешті почала жити на тій стадії. Коли приймаєш ситуацію і розумієш, що краще може бути, але навряд.
Хто мене з трьома дітьми захоче взяти за дружину, коли рідному батьку вони не потрібні.
Мене от, що ще бентежило в поведінці Павла – він спочатку був виключив свій номер і я не могла додзвонитися до нього. Може, він думав, що я буду його благати вернутися? Але мені потрібні були просто гроші від нього, щомісячний платіж!
А потім десь через пів року, він сам мені зателефонував з питаннями про дітей і як ми там взагалі.
– У нас все чудово, – сказала я, – Ти там гроші не забудь пересилати, то взагалі житимемо як королі.
Казала, а сама пісну гречку їла. Ой, що довелося пережити і не розкажеш.
А потім до нас в сусідню квартиру переїхав чоловік з двома дітьми. На базікання у мене часу не було, але той завжди мав якийсь привід зайти – то за сіллю, то за мукою, то за порадою. Так і виявилося, що він овдовів недавно і тепер намагається налагодити побут дітям.
– Знаєте, що?, – кажу я йому, – А ви приходьте інколи до нас поїсти, я готую багато, бо у мене діти завжди голодні, хоч би й п’ять хвилин тому їли. А потім якось за продукти розрахуєтеся.
Шкода мені стало просто чоловіка, тим більше, допоможе той, хто знає, як біда пахне і як важливе хоч слово, хоч усмішка.
І так ми якось і вжилися, що я їсти готую, а Сергій мені щось по дому лагодить. Нарешті почали ми й кудись виходити, бо я з тією сидячою роботою могла на вихідні й носа на вулицю не потикати.
І отак й само собою сталося, що вже ми всі разом живемо, дружно і в любові. Спільних дітей ми не маємо і не дуже цим переймаємося.
І от тепер колишній чоловік прийшов миритися, хоче вернутися назад, хоч діти його вже й не пам’ятають.
Але побачив Сергія і швидко пішов геть, а мені тільки й смішно стало – невже він думав, що за ним будуть побиватися всі ці роки?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
