fbpx
Історії з життя
Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступний день все переді мною просив вибачення за свою таємницю, говорив, що сильно мене любить, жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так вразило!

Зважилася і я написати свою історію. На душі важко, психолог мені не допомогла розібратися в моєму душевному стані. Ну що може порадити молода дівчина тільки після інституту, і головне – без мудрого життєвого досвіду? Подруг мало і їм не до моїх проблем, кажуть, що я просто зациклилася. А мені дійсно погано.

Мені скоро 60 років. Перший раз я вийшла заміж, стала матір’ю, життя з чоловіком не складалося – мабуть ми поспішили і з одруженням, і з дитиною. Йому хотілося гуляти, а я злилася, довелося розлучитися. Дякую батькам, вони подбали про мене з донькою, купили нам двокімнатну квартиру. У наш регіон постійно приїжджають чоловіки, грошових робіт у нас вистачає. Але все ж у мене довго особисте життя не виходило, короткочасні стосунки навіть не рахую.

Мені пощастило в 38 років, коли доньці було вже 17 років. Став упадати один приїжджий, але не вахтовик: він просто приїхав до нашого міста назавжди, жив в гуртожитку, на рік молодший за мене. Я давно забула – що таке троянди на побаченні. Мене один раз так потішив колишній чоловік і то один раз, а тут – при кожній зустрічі наречений приносив три великі троянди. У спілкуванні він мені розповідав, що одружений ніколи не був, батьки живуть далеко, він їм відсилає частину грошей, так як в їх місті зарплати і пенсії мізерні.

Звичайно ж, я чекала пропозиції руки і серця, але він не поспішав, зате із задоволенням оселився у мене вдома. Донька до того часу поїхала до моїх батьків, щоб вступити до інституту – вони жили у Львові. Квартира порожня, мені веселіше і спокійніше, самотності немає. Розписалися лише через три роки – на цьому я наполягла. Чоловік періодично їздив до своїх батьків (вони досі живуть, свекрусі 84, свекру 86 років). Мене з собою він ніколи не брав, говорив, що там нудно, краще ми з ним на море будемо їздити. А я і не сперечалася. З свекрами бачилася тільки по скайпу, та й сильно не спілкувалися, так тільки: «Вітаю-вітаємо!».

Я дуже переживала, що не можу подарувати чоловікові дитину – не виходить і все тут. Але чомусь чоловік не переживав з цього приводу, говорив, що діти – це не головне. Довго я не розуміла його небажання мати дітей, як все з’ясувалося в один вечір, три роки тому. Прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля, чоловік під градусом, вдома раптом як розридався і все примовляє: «Не можу я так більше жити – в обмані, все життя від тебе таємницю приховував». Плаче й плаче. Стала його торсати, щоб він все розповів – душу облегшив.

Його розповідь мене просто приголомшила! Майже два десятки років (без малого) я нічого не знала! І навіть не здогадувалася! Виявляється в тому місті, де живуть у нього батьки, у нього є колишня сім’я – дружина і двоє дітей. Одружився він відразу після армії, діти з’являлися один за одним – два сина. Дружина пиляла за гроші і за його розгульний спосіб життя: майже як у мене в першому шлюбі. Розлучилися, він платив аліменти, але їх теж виявилося мало для дітей. Чоловік вирішив поїхати кудись заробити і подалі від колишньої родини, правда, перед виїздом втратив паспорт, а коли його відновили, то печаток про одруження і розлучення вже не було, та й діти були не вписані. Ну що ж – з чистим паспортом як з чистою совістю: пора в нове життя.

Перед від’їздом він домовився з дружиною, що він їй буде неофіційно платити гроші, просто надсилати з заробітку. А мені казав, що батькам висилає! Але і це ще не все. Вже приїхавши у наше місто він вирішив, що знайде собі пані з квартирою – що ж по гуртожитках поневірятися? Чисто корисливий інтерес. Знайшов одну, все розповів чесно – що був одружений, діти є, але та його прогнала, їй чоловік, який платить гроші на дітей виявився не потрібен. А тут я підвернулася, він вирішив мені нічого не говорити про минуле. Тим більше я потрібна йому була заради квартири: хата порожня, господиня хороша, одружитися він не збирався, навіть не любив мене. Тільки одружившись він відчув, що любов прокинулася, але було вже пізно щось мені розповідати.

Ось так і жили весь цей час: я нічого не знала, а чоловіка все більше гризла совість. Він їздив, відвідував дітей, пересилав їм грошики, а коли з’явився комп’ютер – таємно спілкувався з дітьми, які вже самі виросли. Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступний день все переді мною просив вибачення за свою таємницю, говорив, що сильно мене любить, жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так вразило! Значить, всі ці троянди і залицяння до весілля були нещирі, заради користі? І як він міг мене обманювати всі ці роки?

Минуло вже три роки, ми живемо разом, я розумом розумію, що все добре, але якась душа стала порожня. Чоловік зі мною дуже ласкавий, уважний, а я як бовдур – ніякого бажання у мене немає навіть обійняти його, не знаю, як ожити. Я стала ненавидіти троянди, мені здається, що будь-який комплімент чи зізнання в любові від мого чоловіка – обман. Я його люблю, але ніяк не змирюся з цією таємницею: і що дружину з дітьми приховав, і що одружився не люблячи. Як себе вилікувати – я вже не знаю. Складно, дуже складно досі!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook