fbpx
Історії з життя
Чоловік, спочатку був проти. Але ж не даремно дядечко з донечкою прийшов. Вони так разом уже упрошували. Про совість і про те, що їм важко в такі часи орендувати житло, згадали. А потім ця дівчинка видає завчене: — Я хочу нарешті власну кімнату. Мої ведмедики матимуть свій будиночок і я зможу завести котика. Прошу, подаруйте мені дім. Ви будете моїм чарівником?

Коли я виходила заміж, то думала, що зможу спілкуватися з рідними чоловіка і ставитися до них добре, як і до своїх родичів. Але вже на нашому весіллі вони показали себе не найкраще. Такі добрі, улесливі, а очиці так і бігають. І все заради власної ж вигоди.

Надалі я намагалася не підпускати їх близько до своєї сім’ї, ігнорувала родичів чоловіка. Чому, я повинна постійно підлаштовувати під когось, жити негараздами інших? До речі, родичі чоловіка вважали мене гордою і зарозумілою. Я думаю, вони заздрили мені.

Так ось, мені було зручно з ними не спілкуватися. Мій чоловік теж намагався триматися від них подалі. Ми підтримували зв’язок з моїми рідними, хоча у чоловіка був вибір. В основному він спілкувався тільки зі своїм батьком. Рідних братів і сестер у чоловіка не було.

Днями до нас прийшов брат свекра зі своєю донькою. Справа в тому, що батька чоловіка не стало, і його родичі просять віддати їм його квартиру і не заявляти права на спадок. Мотивуючи тим, що у нас є ще житло і не одне, а їм важко і набридло вже жити на орендованих квартирах. Квартира свекра спочатку належала його батькам, які купили одному сину окреме житло, а цю залишили моєму свекру. Те що синок свою квартиру пустив за вітром практично одразу, не привід, щоб відмовитися нам від житла, яке по праву належить вже моєму чоловікові. Те, що у нас є наша квартира і будинок моєї бабусі – це взагалі не їхня справа. У мене є ще дитина, яка швидко виросте і захоче жити окремо. Та й квартиру можна завжди продати. Ми не повинні перед ними звітувати.

Чоловік, спочатку був проти. Але ж не даремно дядечко з донечкою прийшов. Вони так разом уже упрошували. Про совість і про те, що їм важко в такі часи орендувати житло, згадали. А потім ця дівчинка видає завчене:

— Я хочу нарешті власну кімнату. Мої ведмедики матимуть свій будиночок і я зможу завести котика. Прошу, подаруйте мені дім. Ви будете моїм чарівником?

Ну не цирк, а? Не знаю. Мене підняло і поставило. Штори закрились. Я виставила цю парочку за двері і сказала, аби ноги більше їхньої тут не було. Заявила, що в ту квартиру не впущу їх ніколи в житті, а якщо уже так хоче його доня власний дім, то хай батечко їде на заробітки і купує хату в якомусь селі.

А потім мене чекало несподіване чоловікове «Що ти наробила?». Він бачте уже задумався. Йому дитинку шкода, вона ж всього на нічого від нашого старша. А ще заявив, що має шанс зробити хоч раз добру справу. Тепер зі мною не розмовляє. Схожий на повітряну кулю.

Або у мене щось поїхало, або й справді все не так, як повинно бути. Ну що я не права га?

!-- Composite Start -->

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page