fbpx

Чоловік спочатку просто жалівся, а потім прямо сказав, що досить уже тих заробітків і я повинна уже повернутись додому. Та я б і з радістю, але хто ж буде дітям тоді допомагати? Прошу потерпіти його ще років зо п’ять, бо й сину на квартиру заробити треба, а він мені таке сказав, що я вже й не знаю, як тепер бути

Чоловік спочатку просто жалівся, а потім прямо сказав, що досить уже тих заробітків і я повинна уже повернутись додому. Та я б і з радістю, але хто ж буде дітям тоді допомагати? Прошу потерпіти його ще років зо п’ять, бо й сину на квартиру заробити треба, а він мені таке сказав, що я вже й не знаю, як тепер бути.

Мій Микола із тих чоловіків, які ото при хаті, та при хаті. Інші на заробітки їздять, гроші додому привозять, а йому і на складі своєму добре:

— Нащо маю куди їхати, як от тут на місці маю стабільний дохід. Чи тобі в холодильнику порожньо, чи у шафі пусто? Діти мають усе і не гірші від інших, при татові ростуть. Не нагнітай.

Йому “не нагнітай” а мені соромно, бо ж люди вже і хати мають у два поверхи і машини дорогі, а ми ще на своєму ланосі чимхаємо і у хаті старій із ремонтом косметичним.

То коли Галя – сусідка моя в Італію їхала, то я от так потай документи виробила і собі за нею подалась. Миколі лиш уже коли кордон перетнула повідомила, бо той би не пустив. Аж плакав мій чоловік, так я його прикро вразила своїм учинком.

Ото відтоді він і кличе мене додому щороку. Хоч у відпустку не їдь, бо ж на вухах мені одне – лишайся, не їдь усе є. А де воно є, як Галя он, заробила донці на квартиру двокімнатну, бо разом із чоловіком по заробітках, а я тільки і змогла, що машину нову та на перший внесок дитині дати – треба їхати.

П’ять років я ще якось протрималась, а це – чи то правду каже, чи може вже трішки й лукавить, Микола на здоров’я жаліється. То у голові йому паморочиться, то зле стає, то отямився на підлозі. От треба жінка поруч і край.

Я вже подзвонила до Гані, сестрі троюрідній, то так попросила її забігати до Миколи ніби ненароком, аби слідкувати за ним, чи то правда, чи чоловік вигадки каже, аби я вже дома була коло нього.

От так три місяці я ще собі робила – слухала від Миколи його жалі, а від Гані правду, що не так йому і зле і що їхати мені не варто. Як тут набрав мене Микола:

— Як я тобі не треба, то чого ми тягнемо того воза у різні боки? Хочеш заробітків, то будь собі там, всі гроші твої будуть, а собі до Гані піду жити. Вона сама який рік, я один. Жінка вона добра і путня. Ото лиш інструменти заберу та й по всьому.

А як я поїду, як я ще сину повинна на квартиру заробити? Прошу його п’ять рочків ще почекати, і не помітить, а він мені все про Ганю і Ганю торочить. А потім узагалі зв’язок вимкнув, бачте, не може зі мною балакати.

От така мені тепер дилема перед очі, що не знаю, як і бути. Якщо поїду, то син без квартири лишиться, а де те є справедливо, як я донці подарувала і йому обіцяла?

Ну, але якщо не повернусь, то піде мій Микола до Ганни, бо люди мені у вуха лили, що часто він у неї на подвір’ї є: щось лагодить, город разом садили.

От як же бути? Як не крути, а щось я таки мушу втратити.

You cannot copy content of this page