fbpx

Чоловік зібрався купувати будинок в селі. Як його переконати, що це погана ідея?

Дівчата, дуже потрібна порада! Тільки слушна може у когось була схожа ситуація. Категоричні поради аля “покинь його” можна не писати.

Почну здалека. 10 років тому я переїхала жити з села в обласний центр, в місто. Сама орендувала житло, знайшла роботу. Багато чого відбувалося і багато різних робіт і знайомств. Закохалася в місто. Воно стало рідним. До батьків у село їздила побути в тиші. Все було чудово, я помилялася, набиралася досвіду, але особисте життя ніяк не складалося.

І ось зустріла чоловіка своєї мрії. Він старший за мене всього на 2 роки. Теж приїжджий. У місті у нього нікого. Зустрілися дві самотності. Через 3 місяці вирішили разом жити і запланувати дитину. Все добре було. Орендувала квартиру, переїжджали, купували меблі, техніку, планували покупку свого житла.

Так через рік після появи першої дитини задумалися над другою. Появилася друга дитина. А ми також орендуємо квартиру. Чоловік також ходить на роботу, я навчилася заробляти непогані гроші (для мами в декреті з двома дітьми дуже непогані). Але щось накопичити хоча б на початковий внесок так і не вдалося. Діти стояли в черзі на садочок в районі, де мріяли купити житло.

Від батьків як такої допомоги немає, всі дуже далеко. І фінансово немає можливості допомогти з житлом. Мої переконані, що чоловік зобов’язаний купити. А його, що раз він виїхав з рідного дому, то і крутитись повинен сам. До слова у нього тільки батько і живе він один в трикімнатній квартирі в іншій країні. Переїжджати до тата чоловік навідріз відмовляється.

І ось настав такий момент, що чоловікові потрібно їхати до батька. Прийняли рішення перевезти нас до моїх батьків. Чоловік поїхав не відразу, влаштувався на роботу в селі. Так ми прожили вже рік. І ось назріло питання, як далі жити.

І що ви думаєте, він зібрався купити будинок в селі. Виявилося, це його мрія. Дружина повинна сидіти вдома з дітьми, займатися домом, городом і господарством (він хоче живність ще завести). І ніякі вмовляння на повернення в місто на нього не діють.

Грошей нам також не вистачає, як і в місті. Але діти вже пішли в садок, а я вдома. Роботи тут немає. Скільки я сліз пролила пояснюючи, що не заради цього всього я їхала з села. Я до 20 років порпалася в городі, доглядала за живністю в батьківському домі.

Пишу ось і знову сльози на очах. Радує лише одне, що на місцеву зарплату він дуже нескоро накопичить грошей на будинок. А я всього лише хочу жити в комфорті, ходити на роботу, спілкуватися з різними людьми. У вихідні сім’єю кудись ходити.

Чоловік на мої прохання реагує негативно, може голос підвищити, що я не нагулялася, що діти мені не потрібні, що я думаю тільки про себе. Але ж мені хочеться їм дати те, чого у мене не було, чого мені не дали батьки. Так я в цирку жодного разу в житті не була, ніколи не їздила на екскурсії в інші міста, тому що грошей на це не було в сім’ї.

Ну допоможіть, як же його переконати. Як довести, що з появою дітей життя не закінчується і у мене є якісь бажання і прагнення?

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page