Аня присіла на вільне місце, переконавшись, що лавка чиста і її світлому брючному костюму не зашкодить навіть порошинка. Тут, в санаторії, у неї виробилась звичка після вечері одягати одну зі святкових речей і виходити на прогулянку.
Більшість відпочиваючих теж демонструють свої одяганки. Одна жінка зізналася: «Де ще, як не на відпочинку, «вигулювати» свої сукні. Вдома і сходити нікуди».
Боковим зором побачила Георгія, що підійшов і неквапливо сів поруч: – Давайте помовчимо разом, – тихим і якимось проникливим голосом сказав він; голосом, який вписувався у всю цю гармонію тиші і красивого ландшафту.
Під сірим піджаком виднілася сорочка блакитного кольору, штани були ідеально випрасовані, темне волосся підстрижене так, ніби тільки вийшов з салону. Сивина на скронях, немов іній, ні крапельки не шкодила його вигляду, а навпаки, надавала якоїсь впевненості і солідності.
Аня ще два дні тому помітила, що при зустрічі він якось особливо дивиться на неї, виділяючи своїм поглядом серед інших відпочивальниць.
– Як ви гарно сказали: помовчимо разом.
– З вами, Аню, навіть мовчати приємно, хоча я завжди радий поговорити. – Георгій повернувся до Ані впівоберта, щоб повністю поглинути своєю увагою симпатичну брюнетку. Аня йому сподобалася з першої зустрічі.
Вона теж повернулася до Георгія, випромінюючи свій теплий погляд.
– Між іншим, я вас чекав вчора на танцях, але ви не прийшли. Не любите танцювати?
– Чому ж, танці мені подобаються, але вчора я гуляла, – повітря ввечері ще більше свіжістю наповнене, хочеться дихати.
– Я не знав, що ви любите вечірні прогулянки, – Георгій майже непомітним рухом доторкнувся до руки Анни. Жінка відчула легкі імпульси від дотику. Карі очі Георгія дивилися на неї з надією на більше.
– Я запрошую вас сьогодні ввечері на прогулянку за власним маршрутом, – я його сам відкрив, там приголомшливі краєвиди – гори чудові. Але мені ні з ким було поділитися цим відчуттям краси, а тепер є, – з вами. – І він легенько стиснув руку Анни, немов подаючи сигнал для своїх подальших, наполегливих залицянь.
«Чому б ні, – думала Аня, – всього лише прогулянка, – навіть якщо більше», – вирішила вона і подивилася на пару, що проходила повз, – чоловік і жінка явно познайомилися тут, в санаторії і тепер приємно проводять час.
– Яка у вас, Аню, рука красива, – не сказав, а майже прошепотів Георгій.
Їй не хотілося питати, одружений він чи ні, – як правило, тут всі сімейні, і свої захоплення виправдовують бажанням новизни і нових вражень. Просто зараз їй було на диво приємно сидіти ось так на лавці з чоловіком, якому вона, явно, подобається, і який виділив саме її серед всіх.
– А, ходімо, прогуляємося прямо зараз, – запропонував чоловік, – поспілкуємося, а ввечері я запрошую вас в кафе, – Георгій елегантно подав руку Анні, допомагаючи піднятися.
Вона без всяких умовностей тут же погодилася і, підхопивши білу сумочку, взяла Георгія під руку. Пройшовши кроків п’ять, безтурботно, як дівчисько махнула сумочкою і випустила її з рук. Сумка впала у невелику калюжку, що залишилася після дощу, – Аня зойкнула від несподіванки і від контрасту: білосніжна сумка лежала в болоті.
– Нічого страшного, зараз буде як новенька, – Георгій акуратно підняв сумку, поставивши її на траву. Аня дістала серветки і почала відтирати. Але каламутні плями все одно залишилися.
– Піду в номері відмию, – сказала Аня.
– Тоді я тебе почекаю, – запропонував Георгій. Або давай так (він вже перейшов на «ти»): – Чекаю тебе після вечері на цьому ж місці. Добре?
Аня кивнула і квапливо пішла в номер, тримаючи сумку на відстані, щоб не забруднитися. Вона відмила нову білу сумку, яку купила спеціально перед від’їздом в санаторій. І начебто всі сліди бруду були охайно відтерті, Ані все одно здавалося, що сумка якась брудна.
Вона згадала про пропозицію Георгія на рахунок вечірньої прогулянки і відчула неприємний осад. За весь тиждень відчуття чогось неприємного, дратівливого, з’явилося вперше.
Вона раптом порівняла свої ймовірні стосунки з Георгієм, сумочкою, яка впала у калюжу.
Задзвонив телефон: – Мамо, Денис з Артемком не дають мені уроки робити, – почула вона у слухавку голос молодшої дочки і сміх.
– Чим ви там займаєтеся? – немов, повернувшись, до реальності, запитала вона доньку.
– Аня, це я, – пролунав голос чоловіка, – онуків привели, ми тут пиріг вирішили спекти, а Даша проти, каже, що всю кухню заляпаємо.
– Андрію, купи в магазині дітлахам що-небудь смачне, а я приїду, спечу пиріг, а може і торт.
– Приїжджай вже скоріше, ми всі скучили, – сказав Андрій. А потім, тихо додав: – А я більше за всіх, хочеш, хоч зараз сяду в машину і поїду за тобою.
– Уже зовсім трішки залишилося, потерпіть, я теж скучила, дай слухавку Даші.
Поговоривши з донькою, потім з онуками, сказавши чоловікові, що теж його кохає, вона помітила, що спізнюється на вечерю. Швидко переодяглася, взяла сумочку, покрутила її в руках і переконалася, що на ній не залишилося ні краплі бруду. – Ось тепер добре, – з настроєм сказала вона сама собі.
І зовсім їй не потрібно бігти на побачення з якимось Георгієм, – це вона вже точно усвідомила, порівнявши сумочку, що впала із грядущими стосунками.
Вона відчула, як скучила за чоловіком, дітьми і онуками, а їхала відпочити від них, а тепер рада чути їхні голоси і рада була б побачити свого чоловіка на кухні я як він намагається спекти онукам пиріг.
Вона згадала, як Андрій на одне зі свят, хотів здивувати її кулінарним шедевром, – це було приємно і смішно від його невмілих дій. Смішно, але так мило і приємно.
– Не поїду на автобусі, скажу Андрію, щоб приїхав за мною, як закінчиться путівка, заодно покажу йому, які тут місця красиві, прогуляємося разом. І не треба нам ніякої «брудної сумочки».
Іноді життя саме подає нам знаки, що зупиняють від необдуманих вчинків, наприклад, як біла сумочка Ані, що впала в бруд.
Завжди варто добре подумати, чи вартує хвилинна втіха подальших докорів сумління.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
