Вікторія ніколи не вірила у прикмети, але історія, яка трапилася з нею, примусила жінку змінити своє ставлення до таких дрібниць, на які ми рідко звертаємо увагу, але які, проте, все-таки мають вплив на наше життя.
Ще будучи студенткою педагогічного інституту, якось на вихідні Віка разом із своєю подругою поїхала до батьків у село. З якого приводу — жінка вже і не пам’ятає (давно це було – років з п’ятнадцять тому), коли дівчата товаришували. Ввечері вони пішли до клубу, де познайомилися з місцевими хлопцями. У подруги вже був друг, а от Вікторія ні з ким не зустрічалась, тож могла дозволити собі пококетувати і пофліртувати з хлопцями.
За матеріалами – “Є”.
Зі всіх їй сподобався один – Михайло, з чорними кучерями. Той теж, здається, до дівчини “не рівно дихав”, тож коли ввечері він запропонував провести Вікторію до дому подруги – ніхто не здивувався.
Але не всім це сподобалось, зокрема, місцевій дівчині Марії. Вона вже давно упадала біля Михайла, та той не звертав на неї уваги – чи дійсно йому не подобалась, хоча і була вродливою, роботящою та з заможної родини, чи він просто, як і всі інші односельці, сторонився її тому, що ходила за нею погана слава селом. Люди казали, що Марія – дочка чаклунки і від своєї матері вона успадкувала здатність наводити на людей негаразди. Тож позаочі про Марію казали, що вона, як та чорна ворона, – де з’явиться, там бути негараздам…
Образилася того вечора Марія на Михайла, та все ж мала надію, що Вікторія, ця дівчина з міста, поїде, і Михайло знову буде її. Але… молоді люди почали зустрічатися та навіть вирішили побратися. Саме цю звістку за декілька місяців привезла подруга Вікторії до свого рідного села. Дізналася цю новину і Марія…
Образа і гнів захопили молоду дівчину, і вона дала собі обіцянку, що зробить усе, щоб цього весілля не було. Але обіцянки собі – то одне, інша справа, коли вона сказала про це якось у сільському магазині. Добрі люди розказали про це подрузі Віки, а та і майбутній нареченій розповіла. «Та що вона зробить мені, ця ворона?» — тільки сміялася Вікторія, бо ніколи не вірила у забобони та прикмети. Головне, що Михайло любить її – тож Марії, відьма вона чи ні, доведеться з цим змиритися.
Весілля вирішили справити у рідному селі Михайла, на свято були запрошені майже усі, за винятком Марії та ще кількох місцевих пліткарок, які щось там не поділили з батьками нареченого. Здавалося б, все йшло добре і слова Марії про те, що не буде вона собою, як не завадить Михайлу, вже втратили сенс, як при виході з селищної ради, де розписувалися молодята, Вікторія підвернула ногу. У натовпі гостей люди заговорили, що це погана прикмета, та сама Віка тільки й встигла побачити, як з паркану селищної ради злетіла чорна ворона та зникла у небі. «Невже Марія?» І, як не намагалася приховати Віка, що їй дуже болить, все ж таки весілля було зіпсоване – молода не танцювала, зайвий раз не вставала, Михайло був невдоволений, а у натовпі гостей тільки й чути було, що Марія свою справу зробила…
Після весілля молоді декілька місяців жили разом з батьками Михайла, але, не зважаючи на те, що любили вони один одного, щось в них усе-таки не складалося. То через дрібниці посваряться, то Михайло з друзями запиячить, то батьки втручаються зі своїми порадами та в усьому звинувачують Віку… Дивно, але молода дівчина помітила, що перед кожним таким «сюрпризом» — сваркою чи лайкою, у них на подвір’ї з’являється чорна ворона, яка так по-хазяйському ходить та споглядає за всім. Спочатку, Вікторія на це не звертала уваги, але все-таки закономірність таких візитів страшної пташки наштовхнула її на певні спогади. Можливо, недарма люди про Марію казали, що вона відьма, яка вміє на ворону перетворюватися…
Віка відганяла від себе ці думки. Як вона, вчителька, може думати про таке? Та інших пояснень тому, що коїлось у їх житті, вона не знаходила. Тому, жінка вирішила вмовити чоловіка поїхати з села до міста. Може там Марія залишить їх у спокої?!
Дивно, але Михайло одразу погодився, навіть по секрету сказав дружині, що йому здається, що тут, у рідному селі, за кожним кроком його стежить як не Марія, то дивна ворона, яка постійно його переслідує. Молоді люди швидко зібралися та переїхали до міста, особливо нікому не розповідаючи про те, де збираються жити. Намагалися приховати усе це, щоб Марія не дізналася.
У місті життя і справді змінилося. Михайло став уважним, припинив пиячити, знайшов роботу. Віка теж влаштувалася в школу працювати. Вони винайняли квартиру та насолоджувалися життям. Аж раптом, як грім серед ясного неба, якось вранці збираючись на роботу, і Віка і Михайло оторопіли — перед вікном – на підвіконні сиділа велика чорна ворона та хитро дивилася на них крізь скло. «Стукнув би…» тільки й мовив Михайло, та того ж вечора напився із колегами по роботі. І, знову почалося – суперечки, чаркування Михайла, переживання Віки.
Чорна ворона прилітала на їхнє підвіконня майже щодня – життя у родині не було. Так, співіснування під одним дахом двох людей, яким просто немає куди діватися. Рік за роком минав, і вони ставали чужими одне для одного.
За цей час вони і квартири пробували міняти – навіть свою отримали, та ворона не полишала їх. За тиждень-два ця чорна пташка знаходила їх у всьому місті та починала кожен день прилітати, приносячи з собою біду, чергові сварки та негаразди…
Здавалося б, кінець щастю. Вікторія вже думала про розлучення, як раптом… ворона перестала літати. Її не було тиждень, два, місяць, півроку. За її відсутності у них з Михайлом стосунки почали налагоджуватися. Якось Вікторія зустріла свою давню подругу, ту, що до неї у село Михайла їздила. Розговорилися жінки про одне, про інше, і подруга загадала, що ось вже півроку як Марії… не стало. Недуга забрала жінку за декілька місяців, але за нею особливо ніхто не побивався у селі – не простили їй люди того, що вона зналася в чарах. А от після того, як її не стало, усім жилося значно легше…
Півроку? Та це ж саме стільки і до них ворона не літає… Виходить, що і справді Марія вороною була?! Це вона псувала їм життя, руйнувала їх родину, та забрала дитя у Віки?
Минув час. Але Вікторія і досі не може звикнути до того, що ворона більше не з’явиться у їх житті, і, вертаючись парком додому, жінка здригається від воронячого крику. А раптом якимось чином Марія повернулася до них?! Але, на щастя, з того світу, навіть такі жінки як Марія, не повертаються…
Автор – Ольга ШЕВЦОВА.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
