fbpx
Історії з життя
– Чуєш, шльoндрo, – кричала «порядна» сільська вчителька, – хай твоя знайда навіть не сміє підходити до мого сина. Ти хоч знаєш, хто її батько? Мій Олег з поважаного роду. І жінку візьме таку, щоб рівня йому була.

– Мамо! – радісно стрельнула очима Іванка, – Олег запропонував мені вийти за нього заміж!

– А його батьки про це знають? – не поділяла доньчиної радості Орися.

Іванка знизала плечима.

– Не поспішай…

Учора на побаченні Олег подарував Іванці тендітний золотий перстеник. Це була перша коштовна річ у її житті. Орися статків не мала. Звідки взятися багатству у звичайної сільської медсестри, котра сама виховує доньку? Люди говорили різне про Іванчиного батька. Але правди ніхто не знав. На практику після медучилища Орися їхала сама. А з практики повернулася з дитиною.

– Орися гарна дівчина, тому й звaбив якийсь ловeлас, – обговорювало новину село.

– Вона ж медичка, знала, що робити, аби не нaроджувaти…

– Може, ще повернеться…

– Певно, має жінку, пройдисвіт…

Дівчинка росла розумною і вродливою. У селі були впевнені: має батькову вроду. Хоча, й Орисю природа красою не обділила. Мала Іванка гарний, дзвінкий голос. Село відразу зметикувало:

– Мабуть, Орися з артистом зналася. Хто з родини так гарно співав? Баба – ні, дідо – ні, батьки – також ні.

Село вирішило: Іванка повинна вчитися на артистку. Але вона обрала медицину. І коли вступила до інституту, село наче оса вжалила.

– Може, Іванчин батько професор, то й допоміг…

– Ким би не був, але гроші, певно, має…

– Вона ж вчилася добре…

– Ет, хто тепер на це дивиться. Треба «плечі» мати…

Не одна сільська сорока хотіла вивідати в Орисі хоча що-небудь. Але медичка лише усміхалася у відповідь…

На Орисиному подвір’ї зчинився галас – прийшла з’ясовувати стосунки Олегова мати.

– Чуєш, шльoндрo, – кричала «порядна» сільська вчителька, – хай твоя знайда навіть не сміє підходити до мого сина. Ти хоч знаєш, хто її батько? Мій Олег з поважаного роду. І жінку візьме таку, щоб рівня йому була.

Орися мовчки слухала «гостю». У початкових класах Ярина Іванівна вчила Іванку. Хвалила малу за успіхи. А тепер…

– Хай обоє шукають інше щастя! – винесла ульматимум пані вчителька і гримнула за собою хвірткою.

Коли Іванка приїхала на вихідні додому, мати розповіла про все. Донька зняла з пальця перстеник і попросила повернути хлопцеві…

Було далеко за північ, коли Орися закінчила розповідати Іванці про свою молодість. Уперше.

– Я й не здогадувалася, що Павло Андрійович – мій батько. Ви казали – далекий родич. Я вірила. Він цікавиться моїми справами. Допомагає. Про вас запитує. Його шанують. Павло Андрійович дуже гарний лікaр і викладач. Мамо, він був одружений, коли ви зустрілися?

– Ні, звичайно.

– Чому ж?…

– Ти хочеш знати, чому я не вийшла за нього заміж? Злякалася. Сільська дівчина і син відомих батьків-медиків. Але це вже не має значення. Павло Андрійович цікавиться тобою, допомагає – і добре…

Олег оминав Орисину хату. Жінка випадково зустріла його на вулиці.

– Зачекай. Маю дещо тобі віддати.

– Іванка мене не хоче бачити?

– А ти її?

Хлопець опустив очі…

Іванка зателефонувала з міста додому:

– Мамо, я хотіла б тебе познайомити з Володею. Ми приїдемо в суботу. Володя уже знайомий з моїм… з Павлом Андрійовичем. Він сказав, що Володя надійний хлопець.

Теплого весняного дня біля скромної оселі сільської медички загальмувало авто.

– Які ж вони гарні обоє! – милувалася крізь вікно Орися.

– Гарні ж! – заздрісно споглядала крадькома сусідка.

Звістка про Іванку і її нареченого облетіла село вмить. Врапт комусь припекло виміряти тиск, комусь – попросити «щось від голови»…

– Завжди забуваю запитати, як Олег? – поцікавилася Іванка.

– Навіщо він тобі? Володя такий славний хлопець.

– Просто цікаво.

– Його родині ніхто не міг вгодити. У кожній дівці ґандж шукали. А Олег тим часом з товаришами зачастив до сільської кнайпи. А потім запізнався з жінкою з сусідньої області.

Кажуть, вона колись свою новонароджену дитину cтрaтилa. Не знаю, правда це, чи ні.

– А що ж його мати?

Орися лише махнула рукою.

У неділю Іванка з Володимиром зібралися відвідати хресну. Майже по сусідству й Олегова хата.

– Шльoндрo, йди з моїх очей! – лунало з подвір’я колишньої Іванчиної вчительки. Це свекруха «спілкувалася» з невісткою.

– Добрий день, Ярино Іванівно, – привіталася Іванка.

– Добрий… – наступне слово застрягло в горлі. – Ти?

На ганку з’явився той, у кого Іванка колись була закохана. Пом’ятий, неголений чоловік не був схожий на Олега.

– І як ти? – ледве витиснула з себе Ярина Іванівна, звертаючись до Іванки.

– Дякую, добре.

Іванка з Володею звернули до оселі хресної. А Ярина Іванівна неначе прикипіла до землі. На ганку чухав неголену потилицю Олег.

Наступного дня у медпункті було людно. І хвoрі, і здорові поспішали до Орисі. Приносили, як годиться, дві новини. Одну добру, іншу – погану.

Доброю новиною було те, що всім сподобався майбутній Орисин зять. Особливо постаралася хресна.

Героєм поганої новини був Олег.

– Чули, вчора Олег Яринин такий дебош влаштував, аж поліція в хаті була, – розповідали «пацiєнти». – Чужих дітей Ярина вчила, а свій вaр’ятом виріс. Усім дісталося: і матері, і тій… дружині… Олег дебоширив не спроста: Іванку побачив. Перебирала Ярина дівчатами, а тепер спокутує. Бо та її невістка…

«Кожен заслуговує на своє щастя», – подумки мовила Орися. А вголос запитала:

– Тиск міряти будемо?

автор: Ольга ЧОРНА

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook