fbpx
Історії з життя
Чи думала я що коли життя так поверне? Та ніколи. У нас була прекрасна і дружна родина, я б посміялась і біля скроні пальцем покрутила, якби мені сказали. що колись до такого дійде між нами. Два місяці з батьками і ріднею не спілкуюсь. Причина проста і не проста водночас: я не бажаю виплачувати їх кредит

Чи думала я що коли життя так поверне? Та ніколи. У нас була прекрасна і дружна родина, я б посміялась і біля скроні пальцем покрутила, якби мені сказали. що колись до такого дійде між нами. Два місяці з батьками і ріднею не спілкуюсь. Причина проста і не проста водночас: я не бажаю виплачувати їх кредит.

Аби мама рідна моя два місяці у такий час та мене не набрала? ой не повірила б я ніколи. та й як повірити, якщо ми з мамою операторам на острів в океані своїми розмовами заробили. Телефон тричі за час нашої розмови розряджався.

Я, наразі, на заробітках в Італії. Знаходжусь у невеликому селі під кордоном з Німеччиною у горах. Господарі люди творчі, катаються по світу з концертами. А я їхній будиночок тримаю у чистоті і годую двох прекрасних собак. Самотньо мені тут дуже, куди не поглянь – гори. до найближчого сусіда на авто їхати потрібно, зате гроші хороші, та й не наробляюсь я, якщо вже геть чесно. Роботу міняти і не думаю, тому й балакаю з мамою цілими днями. Вірніше балакала.

Не знаю, якої миті я щось не так сказала. не думала, що моя фраза “та й я допоможу у разі чого” сприйметься так буквально.

Брат мій узяв квартиру в кредит в столиці. Три роки вони виплачували досить таки значну суму. Брат далекобійником працював, але й них ще й бізнес свій був – продавали велосипеди на одному зі столичних ринків. Заробляли гарно, не раз в Італію на відпочинок приїздили і до мене на гостину заїжджали. Відносини у нас були хороші ще з дитинства.

Але то було до березня. Вже два місяці зі мною ніхто не спілкується, бо я не погодилась виплачувати кредит за квартиру брата. Наразі, він не їздить нікуди, який там. З бізнесом теж усе погано – торгівлі немає практично, а за оренду платити потрібно, тож і пригадали вони мені сказані ще три роки тому слова, що я допомагатиму у разі скрути при виплаті кредиту.

Я не проти допомогти, але я проти виплачувати всю суму кредитного внеску щомісячного. Так, у мене є певні заощадження і я не жадібна, але ж хіба це означає, що повинна прямо все віддати?

Кажу, щоб невістка їхала до мене сюди. тут у домі поруч бабуся самотня, просила мене, аби я знайшла їй коліжанку. Бабуся жвава, але самотня. З нею просто потрібно у домі бути і інколи на прогулянку сходити, чи їсти разом приготувати, але невістка почувши фиркнула, мовляв не для того у неї вища освіта є.

Мама дзвонила зі сльозами і просила допомогти брату. Сказала, що мені ті гроші все одно на купі лежать(виявилось, брат з невісткою уже й порахували скільки їх у мене є), а от брата у такий скрутний час я виручити повинна.

От що цікаво: квартира та у брата друга за рахунком. Тобто він у одній живе, а ту придбав, аби була дітям, якщо вони у нього будуть. Зараз там живуть орендатори.

От ніби як я з усіх боків і права, але відчуваю себе винною.

Можливо і справді, не розумію я всієї ситуації і допомогти брату, адже родинні стосунки важливіші папірців?

Людмила П.

14,06,2022

Головне фото ілюстративне – pexels.

You cannot copy content of this page