— Наталочко, – дзвонить мама недільного ранку, – доню, голова. Встала а світ обертом пішов. У скронях стукотить. Щось геть мені не добре.
І так ледь не щодня. То ноги їй не йдуть, то у боці у неї щось там, то у очах. Слухати уже сил немає. Десь напевне має енциклопедію спеціалізовану, бо от прямо чітко усі симптоми описує, але щоразу інші.
Усе б нічого. Я їй раджу заспокоїтись, вийти на двір погуляти, або випити чаю з м’яткою, але ж мій чоловік. Його матері уже немає, так він над моєю шевство узяв. Тільки дізнається про чергову мамину недугу, летить до неї де б не був. Возить по спеціалістах, здають якісь аналізи, купує їй усе, що виписують. Ви хоч уявляєте у скільки це виливається?
Приїздять від чергового професора і можуть до ранку обговорювати те, що почули. У мого чоловіка, напевне, уже в телефонній книзі є номери усіх вузьких спеціалістів нашого міста. Ну навіщо це? Поясніть.
Прошу його не підтримувати мамині фантазії. Кажу що 67 це не старість і у такому віці не може моя кохана матуся прямо от розсипатись на запчастини. Але він не чує. Каже, що допомагатиме стільки, скільки його проситимуть. Сил не вистачає на них обох.
Тепер обоє мене винною ще й вважають. Я, бачте, бездушна для них обох і подаю поганий приклад дітям. Тобто те, що я рахую кожну гривню і економлю на всьому, бо ж крім як на свою зарплатню більше і розраховувати ні на що не можу – це не добре. А те, що мій чоловік і його мама витрачають по десять дванадцять тисяч щомісяця на якісь обстеження аналізи і все що виписують моїй мамі з бурною уявою, то те добре?
Ситуація патова: розлучатись ніби й не розумно, але й жити так далі уже сил не має. Як їх обох заспокоїти?
Марина Н.
Передрук заборонено.
Головна картинка – pexels.
