– І як це ти з освітою і до такого не додумалася?
– Про все треба домовлятися перед весіллям!
– Та він одразу був таким, а ти уваги не звертала!
– Це було прогнозовано – всі бачили, що все так закінчиться, тільки ти одна була засліплена коханням…
Ось приблизно те, що я отримала, як підтримку в моїй ситуації.
Тобто, треба було перед весіллям про все домовитися, надрукувати і в нотаріуса завірити, папірчик на все життя. Хоч про те, яким буде це життя ти двадцятишестирічний поняття не маєш. Ти знаєш, що має бути «довго і щасливо» і уявлення не маєш, як тебе дратуватиме його звичка перед сном обходити всю квартиру і двічі перевіряти двері.
В мене в голові якийсь приблизний план життя був – весілля, діти, відпочинок на морі, квартира, машина, пенсія, онуки.
Думала, що така картина в головах усіх, бо ж ми виховуємося в суспільстві, а суспільство каже, що має бути родина і її благополуччя.
Те, що Сергій був надто спокійним, мене не лякало, бо у мене енергії через край. Я працювала і доволі добре заробляла на своїй посаді. І саме я наполягла, щоб взяти квартиру в дольовій участі, ремонт був за моїми вподобаннями і всі гроші ми вкладали в рівних частинах на це все.
Сергій якось і жив наче, але таке враження, що все через силу – прийде з роботи і єдина радість в комп’ютері посидіти та ігри там пограти. Вже мені й за тридцять і пора про дітей подумати. Сергій знову наче через силу – треба, то треба.
І, коли я була в декретній відпустці, й виявилося, що все не так у нас радісно, як збоку виглядало.
– А де твої гроші, – спитав мене чоловік, коли я попросила його дати мені гроші на підгузки.
– Тобто, – здивувалася я, – Ти ж маєш нас забезпечувати, поки я в декретній відпустці.
– Але ж тобі платить держава, то де ж ти стільки грошей діла?
Я аж замовкла зі здивування. Він думає, що продукти, квартплата і все інше – то за копійки?
– А ти піди в магазин хоч раз за продуктами і купи, а тоді питайся, – кажу я йому.
Дала список з продуктами, він купив не те, що написано, а те, що дешевше і ще й мене вичитав, що я трачу гроші. Я тоді йому з того їсти й зварила і кажу: – Смачного і щоб ти все з’їв до крихти!
Той кривився, але з’їсти мав.
Далі я думаю, чого ж то я все дитину на себе – він не батько? І після роботи йому ще й дитину припасувала – хай гуляє.
А тут скандал – виявляється, він на таке не підписувався, щоб дитина під вухом верещала і гроші на все давати. Він хотів жити для себе і спокійно, а не так, як заведено. І пішов геть…
І тут вже всі прийшли мені вказати, що я не правильно вчинила і як треба було правильно. На все треба мати папірчик: купив морозиво – любиш, повів на майданчик – піклуєшся, нагодував – ростиш, головне чеки не забувати збирати зі свого піклування.
А як же любов? Де вона ділася? Де все для коханої людини? Все для любої донечки? Значить, він інакший, – скажете ви. Чого це «інакший»? Руки, ноги і голова – такий як усі.
І чому це все зводиться до того, що чоловік втомився і пішов, а я не втомилася? Чому саме я мала все передбачити та виправити, а не він?
Чому я маю все своє життя відповідати за дитину, яку привела на світ, а мій чоловік може легко відбутися грошима і ще мати купу таких от невдалих спроб.
Яка б я премудра не була, яка б я продумана не була, я не могла спрогнозувати отакого варіанту.
Думаю, він вернеться, але що вже тепер мені робити? Все обговорювати наперед? І як?
Фото Ярослава Романюка.
