fbpx

Дарину ніби обухом гупнули. «Тітко Маріє». То Валера змалку називав її маму. Вона що, виглядає на сімдесят років

Новий Рік Дарина вирішила зустріти у мами. Скучила за рідним селом, та й її ніщо не тримало у місті. Донька з чоловіком поїхала на море, а проводити святкову ніч з набридлими подругами не було ніякого бажання.

Мама чекала на її приїзд, та все одно мало не розплакалася від щастя, коли ввечері 31 грудня побачила, як дочка входить в хвіртку.

Новий Рік зустрічали спокійно, душевно. Обговорювали останні новини, байдуже поглядаючи на екран телевізора, де миготіли ті ж самі обличчя, що й сорок років тому.

Вирішивши трохи розім’ятись, Дарина встала і підійшла до вікна, за яким безупинно падав сніг.

«Так, ось такі бажання чомусь здійснюються», — подумки усміхнулася жінка, спостерігаючи за хуртовиною.

— «Не встигла помріяти про сільські кучугури і приїхати, як тут вже намело по самі вікна».

— До речі, твій залицяльник нещодавно вийшов на пенсію і повернувся в село, — згадала ще одну важливу подію мама. — Пам’ятаєш Валерку, нашого сусіда? Його у 50 років відправили на пенсію через те, що він працював у шахті. До речі, він так і не одружився.

Дарина посміхнулася. Звісно, вона пам’ятала свого вірного шанувальника.

Кумедний хлопчик, молодший за неї на рік, був закоханий у Дарину з самого дитинства. Вічно бігав за нею по п’ятах і читав їй вірші про любов. Потім навчився грати на гітарі і перейшов на пісні.

Втім, всі його зусилля були марними. Кавалерів у Дарини і так вистачало, а тут ще й молодий сусід діставав зі своєю лірикою.

Дарина навіть зіщулилася, згадавши, як перед самим її від’їздом у місто Валерка цілу ніч просидів на лаві біля свого будинку і страждальним голосом виводив ту саму сумну пісню.

Завдяки наполегливості сусіда Дарина пам’ятала її й досі. На той час то був суперхіт— «Час рікою пливе, як зустрів я тебе». Ось і все, що вона пам’ятала про Валерку. Цікаво, як він змінився за 35 років.

Дарина, закривши фіранками вікно, залізла під теплу пухову ковдру. Ех, як хочеться якнайшвидше провалитися в сон.

Проте сон до неї не поспішав. Здавалося, ніби знову звучить та сама пісня, якою їй колись надокучав Валерка.

Дарина зловила себе на думці, що вона жодного разу не замислювалася над її сенсом. А для Валерки вона, мабуть, щось означала. Цікаво, чи він вже забув про неї чи ще пам’ятає? А раптом досі закоханий, і її з ним зводить сама доля?

Думки миготіли, плуталися, одна змінювала іншу. Раптом прийшло відчуття, що її сільський вояж набуває нового сенсу. Вона хоч і була заміжня вже двічі, але хрест на собі не ставила. 51— це ще не вік. Та й виглядає вона молодшою. Мабуть. Заспокоївши себе, що від колишньої краси ще щось залишилося, Дарина, нарешті, заснула.

Прокинулася вона пізно. Надворі було ясно, снігопад припинився. А з кухні тягнувся апетитний аромат свіжоспечених млинців.

Замість зарядки Дарина вирішила розчистити від снігу доріжку до хвіртки. Накинула старий мамин пуховик, вийшла на ганок і стала як укопана.

За парканом міцний, підтягнутий чоловік у светрі та ватних штанях спритно орудував лопатою. «Так ось він який, Валера» — задумливо похитала головою Дарина. —«Навіть не скажеш, що пенсіонер».

Помітивши її, чоловік зупинився, встромив лопату в сніг і радісно заволав:

— Доброго дня, сусідко! З новим роком!

— Доброго, — відгукнулася Дарина, додавши в голос грайливих ноток. Не замерз ще?

— Ні, тітко Маріє! Я вже звик. Давайте я і вам сніг розчищу!

Дарину ніби обухом гупнули. «Тітко Маріє». То Валера змалку називав її маму. Вона що, виглядає на сімдесят років?

Так, у селі часто відзначали їхню схожість – мовляв, Дарина – викапана мати. Але ж не настільки, щоб переплутати! Чи він вирішив помститися за всі свої юнацькі хвилювання?

Невдоволено махнувши рукою, засмучена Дарина поспішила втекти до хати.

— Ходи до столу, млинці готові! — весело зустріла її мама і осіклася на півслові. — Що з тобою? На тобі немає обличчя.

— Та зустріла Валерку, — неохоче видавила Дарина. — Уявляєш, він сплутав мене з тобою. Все не хочу про нього говорити. Давай снідати.

Так-сяк заштовхавши в себе кілька млинців, Дарина знову залізла під ковдру і ткнулася в телефон. Настрій був зіпсований. Жінці перехотілося виходити надвір.

Так цілий день і провалялася в ліжку. Мама ж, як завжди, без діла не сиділа. То в хаті собі заняття знайде, то надворі. Ближче до вечора зазирнула до доньки, ледве стримуючи посмішку.

— Я теж зустріла Валерку, — багатозначно почала вона і, не втримавшись, таки розсміялася.

Дарина гнівно блиснула очима і відвернулася до стіни.

— Та ти послухай, — поспішила прояснити ситуацію мама. — Валерка навіть не знав, що ти приїхала. Коли вранці розгрібав сніг, то забув надіти окуляри. А без них він дуже погано бачить. От і вирішив, що ти це я.

— Та мені все одно, що він там вирішив, — байдуже відповіла Дарина, але на серці полегшало. У всякому разі, і апетит з’явився, і бажання помити посуд, і зробити ще щось корисне.

А ввечері знову почула звуки гітари. Але цього разу вже чітко. Щоправда, слів було не розібрати. Дивуючись хвилюванню, що її охопило, Дарина прочинила віконце.

Так, це була та сама пісня.

«Час рікою пливе, як зустрів я тебе».

І зараз вона викликала зовсім інші емоції.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page