Даша з Іваном заскочили до автобуса. Вони були у чудовому настрої. Іван перекинувся кількома фразами з непоказним чоловіком, який тримав лижі, і повернувся до коханої.
— Знову ці лижі… Коли вона перестане їх тягати з собою, — промимрив Іван.
– Вона? – Здивувалася Даша.
– Так, моя мама.
Ось так перше знайомство зі свекрухою – Даша сприйняла її за чоловіка. Нормально вони познайомилися вже тоді, коли дівчина була при надії. Іван заспокоював Дар’ю перед знайомством із мамою. Він розповідав, яка вона прекрасна жінка, і що своїм благополуччям він завдячує саме їй.
При зустрічі Даша мовчала. А потім Іван повідомив мамі, що вона при надії.
– Вітаю. Батько хто?
Іван глянув на маму здивованим поглядом, та продовжила:
— Я гадала, ти знаєш… Не всі чоловіки готові до сім’ї.
— Мамо, я хочу одружитися з Дашею і виховувати дитину. Я чесно тобі говорю.
— Іване, коли ти був маленьким, ти дуже просив домашню тварину. Обіцяв за ним доглядати, годувати та прибирати. Тоді ми взяли кота Ваську. Незабаром усі турботи про нього перейшли на мене. Тому Даші немає сенсу на тебе розраховувати. Хоч ти мій син, але я знаю, що чоловіки не надійні. Але я їй допоможу.
Невдовзі Дарина подарувала чоловіку сина. Коли свекруха вперше його побачила, сказала:
– Син – це чудово, якщо його завжди любити!
Відносини між невісткою та свекрухою складалися добрі. Дашина мама практично не няньчила онука, адже мала двоє молодших дітей. А ось Вероніка Іванівна всіляко допомагала молодій мамі. Незважаючи на це, Даша все одно дуже втомлювалася.
Минали роки. На честь дня народження свекрухи Даша накрила шикарний стіл, поки та няньчилась з онуком. Після приготування частування Дарина зайшла у ванну і мимоволі підслухала розмову Вероніки Іванівни із сусідкою.
— Який сенс з’ясовувати стосунки з невісткою? Це безглуздо!
— Ти так кажеш, бо тобі хороша невістка попалася! – відповіла приятелька.
— Коли мій Ванька був маленьким, він завжди лазив у комору. Він намагався відчинити двері і нескінченно канючив. Я наставила йому різні перешкоди. Вирішила, що якщо не зможе і зробить висновки. Коли він дістався туди, йому мало не посипалось усе зверху. Не було б у мене сина. І я зрозуміла, що висновки маю зробити я, а не він. Ми разом грали у коморі, але з певними правилами. Ось і в сім’ю я пробралася, щоби контролювати благополуччя Івана.
Дар’я оторопіла. Вона одразу згадала, як вона нахвалювала її, як соромила Івана. Вона вічно говорила, що він не впорається, тим самим перекидала обов’язки на плечі невістки. Виходить, що Вероніка Іванівна досі сидить у “коморі” та вигадує правила, щоб її синові було комфортно. Але надто багато часу минуло, Дарина вже нічого не хоче міняти. І Івана любить, і сім’ю не втрачатиме.
Головна картинка – pexels.