fbpx
Історії з життя
— Де ти діла алюмінієвий тазик, – волав брат, не дивлячись на здивованих людей довкола, – Чи мені піти подивитись до тебе додому. Багато з батьківського дому напевне перетягла за цей час? – Коли ж кухарка показала в чому підходить тісто для пиріжків, лиш відмахнувся, – Ой подумаєш, як не це, то інше щось забрала за ці сім років

— Де ти діла алюмінієвий тазик, – волав брат, не дивлячись на здивованих людей довкола, – Чи мені піти подивитись до тебе додому. Багато з батьківського дому напевне перетягла за цей час? – Коли ж кухарка показала в чому підходить тісто для пиріжків, лиш відмахнувся, – Ой подумаєш, як не це, то інше щось забрала за ці роки.

Люди здивовано переглядались. Олексій уже більше п’ятнадцяти років працював за кордоном. Приїздив лишень два рази: оформити якісь документи і ось зараз, на дев’ятий день після того, як їхній з Любою тато відійшов у вічність. З самого ранку усі, хто прийшов допомогти приготувати поминальний обід відчували, як сильно брат напосідає на сестру.

— І, що на нього найшло? – здивовано шепоче кухарка, – Бігає півнем, мов у своїй хаті. Сидів за кордоном заробляв грошики дітям на машини і квартири і носу не показував, ні коли Люба матір доглядала, ні коли за батьком сім років ходила, як за малям, бо ж усе забував одразу. А зараз, он, хазяїн! – вона скоса зиркнула на Олексія, який знову щось шукав у батьковому домі.

Люба стояла і нічогісінько не розуміла. Брат прилетів учора вночі без попередження. Не провести батька у вічність, а аж через дев’ять днів. Хоч мав у селі свій двоповерховий дім, а зупинився тут. Наївна жінка подумала, що брат хоче побути з нею у такий непростий для обох час. Та ні! Той з самого ранку щось шукав і відчиняючи усі сараї і комори щось там видивлявся.

— Де брезенти, – знов почули люди, – Батько їх за великі гроші колись купив. Що продала не своє? – не соромлячись уже нікого влетів у дім.

Хотів додати ще щось, але Люба заливаючись сльозами з сумкою речей уже стояла на порозі.

— Пробач, брате! – сказала ледь чутно, – Схоже, я тобі сьогодні заважаю.

За нею тихцем почали виходити і інші люди. Олексій з хвилинку кліпав очима, а коли дім спорожнів нарешті ухопивши якісь папірці кинувся навздогін сестрі.

— Тут усе моє! – тицяв їй бланки, – І хата і рухоме і нерухоме майно. Батько усе добро з матір’ю на мене ще двадцять років тому переписали.

Люба нічого не сказала. Пішла поволі до свого колишнього дому, де хазяйнувала її дочка.

Олексій з Любою після того не спілкувався. Зробив її винною, мовляв саме вона хотіла привласнити його дім, а коли він не дав, влаштувала концерт. Люди того не слухали і прямо казали чоловіку, що його поведінка і вчинки до добра не доведуть. Олексій ще тиждень побув на батьківщині змінив усі замки в батьківському домі. Поставив ґрати на всі вікна і двері, навіть міжкімнатні, та й подався на чужину до дружини.

∗ ∗ ∗

Ту звістку принесла сусідка з якою Олексій інколи зідзвонювався. Десь там на чужині братові стало зле. Звернувся до спеціалістів і отетерів – він безнадійний. Пообіцяли, ще рік два більш-менш нормального життя, а далі, як і тато – поступово усе забуватиме, доки геть не зляже.

Дізнавшись таку новину про чоловіка, його дружина одразу сказала, аби їхав назад в Україну, адже тут буде для неї тягарем. Дві доньки заради яких і просидів за кордоном всі роки, знайшли стовідсоткові виправдання і пояснення тому, що тато для них хоч і дорогий, але не на стільки, щоб витратити на нього своє життя.

Люба усе розповіла донці і сказала, що хай який би не був, а Олексій її брат і вона його догляне. А донька поставила ультиматум: або мама витрачає своє життя і здоров’я на невдячного брата, який і дякую не скаже, але вже без доньки, або ці роки проводить з нею і онуками, які бабусю дуже люблять і цінують.

Плаче любов і не знає, що робити. І брата нерозумного шкода і донька права.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено!

You cannot copy content of this page