Я десять років як в розлучена. З чоловіком ми прожили близько десяти років. Я довго терпіла його забіги наліво, намагаючись напоумити. Я дуже любила його. Останньою краплею стало те, що його чергова подруга зателефонувала мені на особистий номер, і заявила, що я повинна звільнити територію на якій проживаю. Моєму обуренню не було меж, та й терпіння вже скінчилося на той момент. Тоді я і вирішила, що з мене досить, і подала на розлучення.
Розлучилися ми без пригод. Дітей у нас так і не було. Навіть не знаю, радіти мені цього чи ні ?! Жили ми у нього, тому претензій на майно я, природно, не мала. Через місяць я стала абсолютно вільною жінкою. Спочатку було не по собі і сумно і ніяково. Але через деякий час я зрозуміла, що нічого не втратила, а, навпаки, набула. Свободу і гордість, які давно постелила під ноги тому, хто цього просто не заслуговував.
Тоді я зосередилася на своїй роботі, що дозволило мені піти вгору по кар’єрних сходах. Завдяки своєму розлученню я стала успішною жінкою, і можу тепер дозволити собі багато чого.
Так минуло ще 10 років. За весь цей період я ні разу не зустрічалася зі своїм колишнім чоловіком. Кілька разів бачила колишню свекруху, але відвертої розмови у нас не виходило. З її слів я дізнавалася, що син уже поміняв кілька жінок, але так і не одружився вдруге. З роботою теж не склалося, так і працює менеджером нижчої ланки, без можливості на підвищення. Ось в принципі і все, що мені було відомо. Але в душі нічого не ворухнулося, що говорить лише про те, що мені все одно. І мене це тішило.
Місяць тому зустріла знову колишню свекруху. Був вечір, і я запропонувала їй посидіти в кафе за чашкою кави. Вона із задоволенням погодилася. Ми проговорили кілька годин. Згадали про все, що з нами відбувалося за весь цей час. В кінці вечора ми задоволені розійшлися по домівках, обмінявшись номерами телефонів, так як все було втрачено за ці десять років.
А нещодавно вона подзвонила мені, і запросила мене до себе в гості на свій день народження. Сказала, що багато гостей не буде, тільки найближчі. Але я ж розумію, що ми будемо там втрьох: я, вона і її син.
Її бажання прилаштувати свого неблагополучного синочка мені зрозуміло. Думаю, що і він сам не проти знову зійтися зі мною. Ось тільки я прекрасно розумію, що мені це зовсім не потрібно. У мене інше життя, інші цілі. І в них немає місця ні минулому, ні майбутнього поруч з цим минулим.
Як би там не було, але з колишньою свекрухою я залюбки підтримувала б зв’язок. Вона прекрасні щира жінка, океан позитиву і любові. Таких людей втрачати просто не розумно. От тепер і задумалась: як відмовити у її проханні, але так, аби вона не образилась.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
