Діти розмовляти зі мною відмовляються, кажуть що розчаровані в мені, мовляв я залишила їхнього тата у найважчий момент і поїхала за кращим життям. Все так, я справді залишила чоловіка у скруті, але почувши мою історію, ви зрозумієте, що іншого виходу я просто не мала.
Мій чоловік уже років із тридцять працює далекобійником. Їздив спочатку Україною, а нині Європою. Удома, в маленькому гірському селі він буває не часто. Діти виросли і бачили тата дуже і дуже рідко. Семеро їх у мене і вважайте, що я мати одиначка, хоч і при грошах чоловіка.
І хоч я чоловіка бачила рідко, однак його родина була поруч постійно. Одного дня, навіть згоди моєї не запитавши він перевіз своїх стареньких тата і маму до нас. А оскільки у чоловікового батька ще й брат є, який усе життя мав розум дитини, і жив із свекрами моїми, то й він до нас переїхав.
Я з одного боку прекрасно чоловіка свого розуміла, він один син, куди ще немічні батьки підуть. Але з іншої сторони на мені була чимала господарка, онука і ще троє менших дітей. А тепер ще й дядька чоловіка мусила чатувати, бо той із посмішкою дитини ішов світ заочі і нікого не слухав.
Я думала, що мені важко, але то були лиш квіточки. Справжні випробування почались, коли мій свекор зліг. Я тепер ще й біля нього ходила, адже свекруха себе ледь обходила, куди їй іще й лежачого чоловіка глядіти?
За три роки поки свекор лежав, моя свекруха дуже здала. Почала забувати, могла тричі снідати, або сховати пенсію у морозилку, забути і викликати наряд, адже гроші пропали, а крім мене їх узяти ніхто не міг.
Донька моя приходила, чимось допомагала, але в неї на той час уже було троє дітей і очікувати від неї більшої помочі я не могла. Інші діти розлетілись світом хто куди: навчались, працювали, на заробітках були. Життя ішло своєю чергою, лиш у моєму домі було “весело”.
І ось, коли свекра не стало стан свекрухи моєї бв уже геть плачевним. Мені вже й спати було лячно, адже ця жінка могла бродити домом. Одного разу я відкрила очі а вона стоїть із подушкою наді мною. Що їй в голову взбрело я не знала. та й вона навряд пам’ятала чого біля мене стала.
Саме після того випадку я зателефонувала чоловіку і сказала, що з мене досить. Вирішила порадитись із ним у який заклад краще хоча б на деякий час, відвезти його дядька і маму. У мене вже такий стан був. Ще трішки і в самої дах тріснув.
Однак чоловік, який на той момент уже місяць був у відпустці, заявив, що я не маю права, навіть говорити про таке. За його словами догледіти стареньких святий обов’язок дітей, тож він попросив мене, навіть не думати такого. Ще й нагримав і вимкнув зв’язок. Я не тільки не почула слів підтримки, а ще й винною залишилась у всьому.
Я тієї ж миті написала “коханому” що святий обов’язок не мій, а його, тож я віднині вільна. Якщо він не хоче такого чути то я напишу: “їдь і сам гляди свою маму і дядька. Я ліпше розлучусь, ніж ще один день із ними під одним дахом проживу”. Набрала місцевого чоловіка, який купував худобу і попросила корову і свиней у забрати.
Уже ввечері я спала сном дитяти в готелі Ужгорода. За свекрухою і її дядьком за кілька тисяч тиждень погодилась доглядати наша сусідка.
Чоловік мені не повірив і надзвонював, аби я повернулась додому. Спочатку обурено горланив, а коли зрозумів, що не діє, вирішив просити і молити. Він, навіть про совість згадав і про гріхи, що на мене ляжуть після такого, але я його не чула. Уже коли пересікла кордон, сфотографувалась у прикордонному містечку, аби бачив, що я точно не повернусь.
Звісно, він мусив їхати додому. Чи не вперше за всі роки він змінив кабіну фури, на стіни рідного дому, а кермо, на підгузки. Звісно ж що йому важко, звісно він обурений. Село на вухах стоїть, адже я ще й на розлучення подала. Бачте, я не мала права покидати свого чоловіка у такий час.
А я от що вам скажу: хай зі мною діти до віку не розмовляють, хай у селі що хочуть плещуть, а я вважаю, що вчинила вірно.
Відколи я заміж вийшла, чи не вперше я належу сама собі. ніхто від мене нічого не очікує, нікому я нічого не винна. У перукарню сходила, так мала де наплакатись, адже у дзеркалі по завершенні себе не впізнала. Манікюр зробила і навіть педикюр. Працюю, але для мене та робота швидше відпочинок, бо на заході сонця я отримую гроші і “дякую”. Це чи не перші слова подяки мені за усі ці роки. Мою працю цінують і оплачують вперше в моєму житті.
І після цього всього я маю перейматись думкою чоловіка дітей чи односельців?
Я вважаю, що вчинила вірно.
Шкодую лиш про те, що раніше не дійшло мені так зробити.
Ну хіба ж я не права?
Щаслива Галина Т.
03,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
