— Мама з тіткою Тамілою товаришує з молодості. Зійшлися характерами. І знають один одного багато років. Тоді ми були ще дітьми. А зараз і я із сестрою працюю і діти тітки Ірини теж дорослі та самостійні, — розповідає Галина.
Жінки були настільки дружні, що Ілона Григорівна навіть віддала подрузі запасні ключі від своєї квартири. Ну так, про всяк випадок. Раптом загубляться чи ще що. Не знаючи можна було сказати, що це дві рідні сестри, а не подруги. Настільки, вони були близькі. Якщо Ілона довго не дзвонила, то Таміла бігла на поверх нижче, подивитися чи все гаразд. А коли Таміла занедужала, Ілона взяла на себе всі турботи про подругу. І суп на курячому бульйоні варила за всім, що потрібно бігала. Добре, коли є на кого покластись. Та й ходити далеко не треба, в одному під’їзді ж живуть. Дружба вона часом перевіряється. А Ілона з Тамілою товаришували вже понад 15 років.
А тут Ілони Григорівни не стало раптово. Ніхто того не очікував, от просто сталось і все тут. Діти не встигли оговтатись від того що відбулось. Приїхали до квартири матері, аби речі зібрати у останню путь, а тут гостя неждана у їхньому домі господарює. Таміла з кімнати Ілони виходить, та не з порожніми руками – у руках сумка з речами якимись. Знітилась, але швидко себе в руки взяла:
— Я не змогла до вас додзвонитись. – сказала крізь сльози, – Сама зайшла речі свої забрала. Я Ілоні на збереження давала. Ви дівчатка, якщо щось потрібно – звертайтесь. Ваша мама мені як сестра була, ви ж знаєте.
Дівчата у такому стані були, що не усвідомили толком, що власне відбувається. Обійнялись з жінкою, ще й запитували, що у мами де лежало і як правильно усе організувати, все ж не чужі люди одне одному.
Але згодом, коли трохи оговтались, зрозуміли, що у домі не вистачало дрібної техніки. Нічого такого, дрібнички типу блендера, міксера, чи набору для маникюру. Тут вони і згадали ту не звану гостю у маминій квартирі. Прямо ніхто нічого не міг сказати, тож вирішили завітати на гостину без попередження:
— А це ви? – відчинила сусідка двері не знімаючи ланцюжка, – Вибачте, ви не вчасно. Відійдіть трохи, бо мені не здоровиться, – сказала абсолютно з вигляду здорова жінка, – Якщо нічого термінового, – не дала і слова мовити їм. – то я у ліжко піду.
І зачинила двері.
Ніхто нікого за руку не узяв, але осад залишився. Хоча хто знає, може вся та техніка уже давно на смітнику, адже вони нею і не цікавились якось. А з іншого боку: нова кавомашина десь бути повинна? Правда?
Головна картинка – pexels.
