Рано чи пізно всьому приходить кінець. Все підвладне часу. До уваги, звичайно, не беруться матеріальні речі. Приходить кінець дружбі, що зародилася ще в ранньому дитинстві, приходить кінець навіть найщирішому коханню, де закохані клянуться любити один одного до кінця життя.
Такий висновок зробила Ангеліна, яка зіткнулася з тим, що її коханий, який обіцяв любити її все своє життя, зрадив і зрікся її.
Вона зрозуміла це відразу, щойно побачила з яким настроєм Арсен приходить з роботи. З роботи у вихідний день. Він весь світився від щастя, так само, як раніше, коли повертався додому після побачень з Ангеліною.
Шосте чуття підказувало Ангеліні, що її сім’я розколюється, але вона не хотіла лізти до чоловіка з розпитуваннями, і з’ясовувати все з лементом та тим паче з сварками. Їй просто треба було знайти докази, переконатися в тому, що ніщо вже ніколи не буде, як раніше і закінчити цю історію.
Коли вранці Арсен пішов у душ (раніше він лінувався щодня приймати душ, але нове кохання окрилило його настільки, що він почав доглядати за собою ще більше, ніж Ангеліна), жінка поклала око на його телефон. На щастя, вона змогла його проглянути.
Ангеліні було достатньо взяти гаджет у руки, як на нього одразу надійшло повідомлення. Звичайно, коли закохані не бачилися — вони листувалися з ранку до ночі.
«Чим ти зараз займаєшся, любий?» — питала гарна руда дівчина у Арсена.
— Він пішов у душ, — не вагаючись відповіла Ангеліна.
Дівчина кілька хвилин набирала відповідь, але потім надіслала одне коротеньке повідомлення: — Ви його дружина?
— Ангеліно. — це був голос Арсена. Ангеліна й не помітила, як він увійшов до кімнати. — Що ти робиш? Чому мій телефон у тебе в руках? — З волосся Арсена на килим капала вода. Він погано витер голову рушником.
— Спілкуюсь із твоєю новою жінкою.
— Дай сюди телефон! — Арсен мокрими руками вихопив телефон. Він прочитав про що вони листувалися і зблід. Викрутитись не вийде, зрозумів він.
Ангеліна мовчала. Заправляла ліжко, складала якісь речі, ходила по кімнаті туди-сюди, але продовжувала мовчати, ніби нічого не сталося.
Арсен не витримав.
— Може, ти щось скажеш? Хоча б накричиш на мене?
— Ти вільний, — байдуже сказала Ангеліна. — Можеш йти до неї.
— І це все? — Арсен не припиняв дивуватися.
— Так, — так само безпристрасно відповіла Ангеліна, — чи ти пропонуєш мені сримувати людину, яка мене зрадила? Рано чи пізно ти все одно підеш. Я не хочу грати у ці ігри.
— Ангеліно! Що ти таке кажеш? Я не збирався нікуди йти. А в нас сім’я. Ми ж присягалися один одному завжди бути разом. Зрештою, у нас є дитина.
— Ми сім’я, це так. В нас дитина, Арсене, але не кожен сімейний чоловік заводить ще одну сім’ю на стороні. Для мене це неприйнятно, тож вибирай її.
Чоловік закипів від байдужості, з якою говорила Ангеліна.
— А не треба тобі було лізти в мій телефон та перевіряти! — Резюмував він, — кому ти зробила краще? Так, тепер ми розлучимося! І ти залишиш нашого сина без батька. Сподіваюся, ти дуже радітимеш такому результату!
Ангеліна повірити не могла, що колись коханий чоловік зможе перекласти вину за свій вчинок на її плечі.
Коли чоловік все ж таки пішов Ангеліна все ж дала слабинку. Син запитував, що сталося, обіймав маму і втішав, бо йому було складно бачити її в такому стані, але Ангеліна відповідала, що скоро все минеться, і вони знову будуть щасливими, тільки вже без Арсена. Без тієї людини, яка так легко розпрощалася з ними і проміняла їх на нове життя.
Фото ілюстративне.