fbpx
Суспільство
Дівчині запропонували обрати дитину на всиновлення. Її відповідь здивувала навіть завідуючу

– Алло, це бюро знахідок? – запитав дитячий голосок.

– Так, малюче. Ти щось загубив?

– Я маму загубив. Вона, випадково, не у вас?

– А скажи, будь ласка, яка вона – твоя мама?

– Вона дуже красива і добра! І ще вона любить кішок.

– У нас для тебе хороші новини! Якраз вчора ми знайшли одну маму, ймовірно, це твоя. А звідки ти дзвониш?

– З дитячого будинку №3.

– Добре, ми скоро відправимо твою маму до тебе в дитбудинок. Чекай.

І ось вона увійшла в кімнату, найкрасивіша і добра, а на руках у неї муркотала справжня жива кішка.

– Мама! – радісно закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що у неї перехопило дух. – Мамочко моя!!!

… Артемко прокинувся від власного крику. Такі сни снилися йому майже щоночі. Він засунув руку під подушку і витягнув фотографію дівчини. Цей знімок він знайшов рік тому під час прогулянки на вулиці. Тепер він дбайливо зберігав його у себе під подушкою. Він був упевнений, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її ніжне обличчя і непомітно для себе засипав.

Читайте також:

Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, за традицією обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і приголубити кожного малюка. На підлозі біля ліжечка Артема вона помітила фотографію, яка вночі випала у нього з рук. Ангеліна Іванівна підняла фотографію і запитала хлопчика:

– Артеме, а звідки у тебе це фото?

– Я знайшов його на вулиці.

– А хто це?

– Це моя мама, – посміхнувся малюк і додав, – вона найкрасивіша і добра, а ще вона любить кішок.

Завідуюча замислилась. Справа в тому, що вона одразу впізнала дівчину на знімку. Перший раз вона прийшла в дитячий будинок в минулому році з друзями-волонтерами. Напевно, тоді вона і втратила тут фотографію. З тих пір ця дівчина доклала багато зусиль, щоб домогтися дозволу на усиновлення дитини. Але, на думку бюрократів, у неї був недолік: вона була не заміжня.

– Що ж, – промовила Ангеліна Іванівна, – якщо вона твоя мама, це в корені міняє справу …

Увійшовши до себе в кабінет, завідуюча сіла за стіл і стала чекати. Десь через півгодини пролунав боязкий стукіт у двері:

– До вас можна, Ангеліно Іванівно? – До кабінету заглянула та сама дівчина з фото.

– Так, звичайно, заходьте, Аліночко.

Дівчина увійшла в кабінет і поклала перед завідуючою пухку папку з документами.

– Ось, – сказала вона, – Я нарешті все зібрала.

– Добре, Аліночко. Мені потрібно задати вам ще кілька питань. Так має бути, розумієте … Ви усвідомлюєте, яка відповідальність тепер лежить на вас? Адже, дитина – це на все життя.

– Я все розумію, – тут же видихнула Аліна. – Розумієте, я просто не можу спокійно жити, знаючи, що дуже потрібна комусь, але ми не разом.

– Добре, – погодилася завідуюча. – А коли ти хочеш подивитися діток?

– Я не буду дивитися, Ангеліна Іванівна. Я візьму першу дитину, яку ви приведете, – сказала Аліна, впевнено подивившись завідуючій в очі.

Ангеліна Іванівна була дуже здивована.

– Я хочу, щоб все відбулося як у справжніх батьків, – почала схвильовано пояснювати Аліна, – адже мами не вибирають собі дитину … Вони не знають, якою вона народиться… Красивою або непривабливою, здоровою або хвoрою… І я теж хочу бути справжньою мамою.

– Знаєте, Аліно, я вперше бачу такого усиновителя – посміхнулася Ангеліна Іванівна. Але я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем, йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього в пологовому будинку. Я можу привести його зараз, якщо ви готові.

– Так, я готова, покажіть мені мого сина.

Завідуюча пішла і незабаром повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика.

– Артемчику, – почала Ангеліна Іванівна, – познайомся, це …

– Мама! – вигукнув Артем і кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що у неї перехопило дух. – Мамочко моя!

Аліна гладила його скуйовджене волосся і шепотіла:

– Синку мій, синочку… Я тепер з тобою…

Вона підняла очі на завідувачку і запитала:

– А коли можна забрати сина?

– У нас зазвичай батьки і діти поступово звикають одне до одного. Спілкуються спочатку тут, а потім беруть на вихідні, і, якщо все в порядку, забирають назовсім.

Читайте також:

– Я відразу заберу Артема, – твердо сказала Аліна.

– Добре, – махнула рукою завідувачка, – завтра ж все одно вихідні. А в понеділок прийдете, і ми оформимо всі документи.

Артем світився від щастя. Він тримав маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо заметушилися нянечки, що збирають речі, підійшли попрощатися вихователі, на очах яких з’явилися сльози.

– Ну Артеме, рости великий! Приходь до нас в гості, – попрощалася з ним Ангеліна Іванівна

– До побачення, прийду! – відповів Артем.

І через хвилину вони з мамою опинилися на вулиці, залитій сонячним світлом. Коли вони відійшли від дитбудинку, малюк нарешті зважився поставити мамі важливе питання:

– Мамо… А ти кішок любиш?

– Обожнюю! У нас з тобою вдома їх цілих дві, – засміялася Аліна, стискаючи в руці крихітну долоньку.

Артем щасливо посміхнувся і, підстрибуючи на ходу, поспішив за мамою.

Ангеліна Іванівна дивилася у вікно вслід Аліні з Артемком. А коли вони зникли, за найближчим рогом, села за робочий стіл,  підняла трубку телефону і набрала номер:

– Алло, це Небесна Канцелярія? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім’я клієнтки: Аліна Смірнова. Категорія заслуги: найвища – подарувала щастя дитині… Надсилайте все, що належить в таких випадках: величезне щастя, взаємну любов, удачу в усьому .. Ну і, зрозуміло, ідеального чоловіка, вона ще незаміжня… Так, я розумію, що дефіцит, але ви ж розумієте, мова йде про винятковий випадок. І ще про нескінченний грошовий потік не забудьте, адже малюк повинен добре харчуватися… Уже все відправлено? Дякуємо!

Крізь зелене листя дерев у дворі дитячого будинку лився сонячне світло, на майданчиках було чути дитячий гамір. Завідуюча поклала трубку і підійшла до відчиненого вікна. Вона любила при можливості стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила …

P.S. Може бути, ви не вірите в ангелів, але ангели вірять в вас!

facebook