То я для того ростила свою квіточку, щоб її якийсь чужий чоловік та словами всілякими називав?
Я віддихалася трохи, аж присіла на крісло аби не впасти, серце стукотіло, в голові крутилося. Я була готова зятька свого та за одну ногу. Зібралася нашвидкуруч, вибігла в одних тапочках і до доньки.
Вона у мене дитина емоційна, ранима, вона може від якоїсь дрібнички так завестися. Але я мама і я її розуміла, і все це намагалася згладити, якось її не чіпати. А чужа людина хіба так її зрозуміє?
Ось тепер дитина мені телефонує, що вона чоловікові приготувала вечерю, а він сказав, що такі помиї їсти не буде.
Дитина моя вся просто вражена до глибини душі, звичайно, що вона вигнала його з квартири і тепер він там в двері стукає і всілякої її називає. Дитина мені телефонує, щоб я її захистила і я зроблю все можливе аби це зробити.
Я десь прибігла за десять хвилин і вже хотіла залетіти без ліфта на п’ятий поверх, як побачила зятя. Він сидів на лавочці і наминав шаурму.
А мене така взяла злість – дитина моя старається та їсти виварює, а цей бере та краще шаурму в якійсь ятці з’їсть, ніж те, що моя ластівочка приготувала!
– А ще це ти, Ігоре, та їж?, – питаю так любенько, що той мало не вдавився.
Кашляв з пів години, певно…
– А що мені їсти, коли ваша донька мене скислим борщем годує?, – каже він.
– Моя донечка?, – кажу я і аж голос мені тремтить.
– Ваша, ваша. Вже п’ятий день борщем мене годує, що його вже й нюхати неможливо, а вона мені насипає.
– Ану ходи, – кажу я, бо я не терплю несправедливості.
Подзвонила в двері і доня мені відкрила. Я свою квіточку обійняла, розцілувала і шепочу, що все буде добре і мама поруч.
– Пішли на кухню, – кажу їй.
Закрили ми двері, а вона все ще хлипає.
– Я наготувала борщу, пів літри сметани! Реберця свіженькі! А він… він каже, що не хоче їсти! А я так старалася!
– Доню, – вирішую бути справедливою, – а скільки днів він їсть вже той борщ?
– Мамо, вам всі майстер шефи скажуть, що борщ найсмачніший прокислий! А він в мене якраз такий, який в найкращих і найдорожчих ресторанах готують!
Ну ви бачите? Квіточка моя готує як в найдорожчих ресторанах світу, а воно носом крутить і їсть шаурму!
– Доню моя, я ж тобі казала, що він тобі не пара, але ти чи слухала? Квіточко моя солодка, ми стільки з татом грошей витратили на ваше весілля, що буде гріх розходитися через борщ. Може, ти його на перший раз пробачиш? Що він має зробити, як він має тебе перепросити?
– Не знаю, – донечка моя оченята опустила, – я там сумочку одну бачила.
– Добре, мій зайчику, мама все зробить.
Я пішла до зятя і він вже сидів такий, як мені треба – відчував свою вину і хрускав пальцями.
– Аліночка тобі згодна пробачити, якщо ти її перепросиш і надалі будеш уважніше ставитися до її старань, як-не-як, тобі готують ресторанні страви. Вона сумочку собі запримітила і ти її купиш. А тепер я піду і аби я більше до вас не приходила!
Я підморгнула доньці.
Додому я несла велику каструлю з борщем, пориваючись всю дорогу десь її вилити, бо мені аж очі сльозилися.
Звичайно, ресторанні страви теж можуть бути на любителя. Тут і найкращий повар може маху дати. В мене теж інколи страви не виходять, то що через це треба сваритися?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
