fbpx

Каструля борщу перевернула моє життя на сто вісімдесят градусів. Знаєте, як то ворожать на яйцях чи на воску, то тепер можу я сміло розказувати, як бачити знаки на борщі

Я кожного літа на тиждень-два їду до батьків в село. Коли були малі діти, то їздила з ними, чоловік приїжджав та вихідні, а тепер діти виросли і вже їх в село не заманиш нічим.

Чоловік теж розказує, що він дуже зайнятий на роботі і маю я сама їхати до батьків.

– Це твої батьки, ти до них і їдь, я тут до чого?

– Та ж би помогти що треба? Ти ж маєш більше сили, ніж мій батько!

– Та певно, твій тато ще нашого сина пересилить… Їдь і все.

Я й їхала. За чоловіка я не переживала, бо ж разом двадцять п’ять років, та вже не молоді ми аби так сильно чогось хотіти, то й я собі геть без задньої думки.

Звичайно, що я як їду, то лишаю щось зварене свіже і ще купу продуктів кладу в морозильну камеру аби Василь мав що їсти. Інколи приїжджаю, що як щось є свіже з села та треба заморозити. Одним словом, кручуся на дві хати.

Того разу я знову поїхала, але вернулася за два дні вже не пам’ятаю з якої причини. Я в квартиру, чоловіка не було, бо ж день і він на роботі. Я так покрутилася і захотіла поїсти, адже ще мав бути борщ, бо ж я зварила два дні тому.

Я в холодильник – нема ні борщу, ні каструлі…

Що за диво? Я по кухні – ніде нічого. Думаю, спитаю потім Василя і лізу в морозилку по котлети, а там теж порожньо. Все, що я зготувала на тиждень – нічого нема їсти.

Невже він компанію водить до хати? Я в смітник та по хаті, але все, як я лишила – ніяких пляшок, недопалків, все чисто. Ні компанії, ні продуктів.

Та мені не шкода, але ж як він планував жити без їжі? На пиріжках біля роботи?

Мусила вийти купити продуктів, як сусідка мене побачила і каже:

– А що це ти вчора так шуміла, що я спати не могла?

– Як шуміла, – не зрозуміла я.

– Та співала в ванній, аж мені в квартиру було чути. Я спочатку подумала, що щось сталося і то такий вереск.

Мені не хотілося сусідці розказувати, що я сьогодні приїхала. Поверталася я в квартиру з відчуттям, наче там все чимось обмащене. І як так взагалі? Для чого?

Вирішила поприбирати і все відтерти, ванну мила особливо ретельно.

Чоловік і застав мене за цією роботою.

– Ого, ти повернулася, – пробелькотів.

– Так, і хотіла борщу поїсти. А ні борщу, ні каструлі…

– Ой, та це я сусідові позичив, бо він просив… Переїхав недавно, а там нічого нема.

– Ну то йди та верни, – кажу йому, – Або знаєш, що? Йдемо разом.

– Та не треба, ще будеш ходити. Сиди… чаю попий і мені приготуй.

Він за двері, а я за ним… не далеко йшов мій чоловік, а на поверх вище. Тільки двері відкрила жінка, а не сусід і так йому заусміхалася, але я вже була поруч.

– Оце ти цього сусіда моїм борщем годуєш, – кажу йому, – Гарний сусід, тільки що ж він вартує, як за борщ та котлети на чужого чоловіка рот розкриває?

Читайте також: Всі в моїй родині вважали, що Інна тиха і слабохарактерна. Мама з цього приводу тішилася, бо буде покірна моєму братові та не гулятиме. Батько тішився, бо буде в хаті спокій і тиша, а не так як з моєю мамою. Брат тішився, що робитиме все що завгодно, а вдома його чекатиме ніжна Інна і все прощатиме. Я ж бачила в ній жінку, яка любить!

Вони почали щось белькотіти, але каструлю забрала і до хати. Речі чоловіка склала і на сходову.

А він в двері видзвонює та поговорити проситься.

– Ти мене не турбуй, – кажу я йому, – Йди до любки і дай мені спокій.

– Та вона ж мене не приймає…

– То купи котлет в магазині, то й прийме.

Хотіла порюмсати, але потім думаю – а чого? Пішов і добре.

Чи передумати?

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page