Донька моя добре гроші рахувати вміє, бо одразу запитала, на що ж то я відкладаю, раз не всі їй передаю. Тоді я й розповіла Ларисі, що частину заробленого передаю своїй колишній невістці Ангеліні. Лариса ж моя аж на фальцет перейшла, так доводила, що і Ангеліна, і онуки мені тепер чужі, бо вона сина мого покинула заради іншого. Та не слухала я нікого і вже зараз бачу наслідки свого рішення.
20 років я була на заробітках в Італії. За той час і дім у селі розбудувала і дітям житло придбала. Від чоловіка свого я пішла задовго до того, як поїхала за кордон, тож діти мої залишились під опікою матері моєї.
Не знаю, чи то гроші так сина мого змінили, може надмірна прихильність і поблажливість бабусі. а може в татка вдався, та ще з юності мій Михась за комір заливати почав.
Прикро це казати, але як я не старалась його виправити, і в інститут влаштувала, і квартиру окрему придбала, та нічого не допомагало. Кликала я його до себе, та побув він тут рік, вийняв мені останні сили і поїхав додому.
Справжнє чудо трапилось, коли в його житті з’явилась Ангелінка. Янгол, як я називала, бо стала вона порятунком для мого сина. Маленька така, дуже добра, але з характером залізним.
Михась виправився, зав’язав і з компаніями, і з друзями. Пішов працювати, поновився в інституті. Я ладна була невістці до ніг кланятись за те. Онуків у мене двоє з’явилось і син мій раптом виявився прекрасним татком для них.
Все змінило авто, яке я своєму Михайлу подарувала на день народження. Став він підвозити колегу додому, все частіше затримувався і все рідше вдома ночував.
Почались у них із Ангелінкою негаразди у родині. Невістка моя довго боролась за сім’ю, та вже мій син не виправлявся і не каявся.
— Я йду від нього. – почула я одного дня у трубці. – Кохаю його дуже, але більше ні сил ні бажання ні віри у те, що щось зміниться у мені немає. Схоже, у вас скоро нова невістка з’явиться.
Не довго колишня невістка сама була і вже за рік вийшла заміж удруге. Ну а син мій нині і не знаю де віється світом. Про себе чути не дає, лиш зрідка шле мені повідомлення типу “мамо, в мене все добре”. Де, як і з ким він, я останні 15 років уявлення не маю.
А про Ангелінку я забувати наміру не мала, як і про онучків своїх. Та й вона телефонувала, онуки були до мене прихильні, я приїздила до них на гостину у нову родину. Добре бачила, що і діти щасливі і сім’я там міцна. У Ангелінки ще двоє дівчаток з’явилось, тож то був такий собі вулик у якому я сил набиралась і позитиву.
Так, я невістці колишній допомагала і онукам і тим її дівчаткам. Передавала і передачі і гроші. Лариса, донька моя, була дуже проти, соромила мене, доводила, що то вже чужі нам люди, та я так не вважала.
Повернулась я додому у свій великий світлий і порожній дім. Донька моя вже два роки як із сім’єю в Канаді. Свою квартиру у столиці вона вже й продати встигла. Каже, що буде пускати коріння за океаном. Про сина нічого не знаю. Все сама, та сама.
Єдина мені розрада і радість – сім’я невістки колишньої. Нічого я вже їм дати не можу, вони мені перші помічники. Онуки вчаться у нашому містечку, тож у мене на вихідних. Часто приїздить Ангелінка із чоловіком, все що треба по господарству і яку роботу чоловічу, чи непосильну уже мені жіночу, все допомагають.
І озираючись я все думаю про те, а що б було, якби я тоді вчинила так, як радила мені донька – викреслила із свого життя колишню невістку.
Кажуть, що в житті, як на довгій ниві. Напевне так воно і є. Треба думати, що сієш, і що залишаєш за собою, бо цілком можливо, що доведеться, як і мені нині повертатись і пожинати те, що засіяла змолоду.
А син? Маю надію, що і він повернеться. Часто думаю, де була не права і що впустила у його вихованні. Можливо, могла я що змінити, а не зробила?
Головна картинка ілюстративна.