Донька пішла від мене хлипаючи, сказала, що ніколи не очікувала, що рідна мама буде не на її боці, а захищати якусь незнайомку. Не встигла вона за двері вийти, як я зятя набрала майбутнього. Попросила у нього не поспішати з весіллям.
Моїй донці 25 і нещодавно вона повідомила мені радісну новину – виходить заміж. Я була вельми здивована. адже зі своїм нареченим вона зустрічалась усього нічого, якихось три місяці, якщо не менше. Однак Ольга сяяла щастям, аж підстрибувала від несподіваної радості і кружляла по квартирі.
Мене дуже насторожив такий поспіх. Я попросила у неї, аби наречений прийшов із батьками, ніби як на сватання. Павла її я знала, хоч і не дуже добре, а от із батьками його знайома не була взагалі. Було цікаво дізнатись, що то за родина і за кого заміж зібралась моя закохана доня.
Минулої неділі оте “сватання” і відбулось. Мені сподобались свати, родина інтелігентна, однак без особливих “заморочок”. Ми гарно посиділи, поговорили, мов старі знайомі. Проте, мені в очі кидалось, що свати мої майбутні збентежені тим. що відбувається не менше від мене. У розмові я між іншим узяла номер телефону свахи майбутньої. розуміла, що нам із цією жінкою треба серйозно поговорити.
Уже наступного дня я її набрала і прямо за питала: “каіть, що не так. Не дитячий садок, одна в мене донька. Що за поспіх? Павло явно щось не договорює. Оля ні про що не дізнається, як і ваш син. Майте совість, розказуйте, як є”.
Виявилось, що Павло був одруженим, їхньому онуку трішки більше ніж півтора року. Молода родина жила дуже гарно, були щасливими і мали багато планів на майбутнє, але через якусь дрібницю у них виникло непорозуміння:
— Вперлись обоє, мов діти малі. там ситуація смішна просто, кохають одне одного до нестями, але вирішили розлучитись. Та й розлучення оте… бовкнула вона, а він гордий, каже. як я тобі не треба то подавай, я уже за рік буду жонатий. ну вона образилась пішла і занесла заяву. а він і не проти був. Просто у голові не вкладається усе це. А тут Оля ваша і одразу весілля. Тому і не розуміємо ми що відбувається і що робити.
Я була просто ошелешена почутим. Мені потрібно було поговорити якось із донькою, пояснити усе, аби потім вона гірко не пошкодувала.
— Я все знаю. мамо, – каже мені Оля, – він пішов з тієї родини, значить там йому було не надто добре. Я його кохаю. Ти пропонуєш мені відмовитись від свого щастя? Якщо ти моя мама, то повинна бути на моєму боці, повинна робити усе, аби мні було добре. А ти замість того, аби порадіти за свою дитину говориш, що я поспішаю і руйную чужу родину? ти захищаєш незнайомку? ти, моя мама і таке мені кажеш.
Оля вибігла хлипаючи, а я набрала зятя. Попросила його не поспішати з весіллям, не руйнувати долю моїй донці. Але Павло мене не почув. Сказав, що якщо він вирішив одружитись, то так і буде.
Донька зі мною відмовляється розмовляти тепер, схоже, що вона таки піде за того Павла.
Уже думаю, може розшукати його колишню, поговорити.
А з іншого боку, дивлюсь на сватів і думаю, а чи не роблю я помилки? Вони он сина підтримують, розуміють, що він помиляється, але прийшли Олю мою сватати.
От як бути?
Підтримувати доньку до останнього, чи все ж намагатись завадити цьому шлюбу?
Як би ви вчинили на моєму місці?
08,09,2023
Головна картинка ілюстративна.
