– Лілю, тобі скоро тридцять, то вже треба починати якось хитрощами закликати чоловіків до хати. Раз просто так вони не йдуть, – повчала я її.
І ось у неї на новій роботі з’явився залицяльник. Не щось аж таке дуже, але як нема попиту, то й він за принца буде. Вони якось вже почали ходити на каву. В кіно, на морозиво, але далі справа не йде ніяк.
– Ліля, ми з батьком тобі нащо квартиру купували, – кажу я їй знову, – Та запроси його до себе по справах! Що нема в тебе в квартирі що зробити аби він тобі допоміг та так сильно, що лишився жити до кінця своїх днів?
Вона у мене не дуже розторопна, але вирішила, що купить комод і попросить цього Юрка його зібрати.
Комод вибрала дорогий і ще ми з батьком частину оплатили, бо ж треба так аби до ремонту підходив.
Я рідко в доньки буваю, бо все надіюся, що там вона не сама, а я кавалера можу відлякати. Була останній раз, коли ми їй допомагали переїжджати в новесеньку квартиру, яка так пахла свіжим ремонтом. Що мене аж завидки брали.
Отож, комод мав стати тим місточком, який поєднає два закохані серця.
Я навіть в церкву сходила та під всі образи свічок поставила аби лиш у доні все вийшло.
Минула година і дзвінок від Лілі:
– Мамо, я нічого не розумію. Юрко пішов.
– Як пішов?, – я не вірила, що від гарної дівчини, що сама живе можна отак просто встати і піти!
– Так, зібрав комод і від чаю відмовився та пішов.
Я полетіла до доньки на крилах материнської любові, але те, що я побачила мене в такі глибини кинуло, що хотілося вернутися по кропиви жмут, ні віник з кропиви!
Квартиру доньки я уявляла білою хмаринкою, де буде щастя. А застала просто неймовірний розгардіяш!
Одяг розкиданий, на кухні все не на місцях. На підлозі волосся, крихти, речі. В раковині гора посуду і всюди, всюди просто шар пилюки!
А вона стоїть навпроти мене кліпає тими віями накладними і тими руками з нігтями отакенними сльози витирає.
– Чому мені не щастить з чоловіками?, – хлипає вона.
– А я доню, здається, знаю. То прокляття треба зняти.
– Так? і до кого підемо?, – питає донька.
– Підемо прибирати!
Звичайно, що я тільки командувала, бо ж не я це все влаштувала. Командувала і повчала та сповідала.
– Та чоловік на тебе на вулиці гляне, що ти гарна і в дім приведе. Добре. Але як він побачить, що ти його дім в отаке перетвориш. То хто з тобою хоче знатися?
Та мушу навчити тепер, раз замолоду я її не вчила, а вона мене й не питала, але краще пізно, ніж ніколи.
Перед тим, як ще раз запрошувати Юрка до себе в гості прикрутити поличку. Я таки проінспектувала квартиру, всюди заглянула і сказала, що приготувати на вечерю. Їсти моя донька вміє готувати. Але от посуд мити не дуже любить.
На щастя, цього разу все пройшло набагато краще, бо Юрко й поличку прикрутив, рівень води в котлі виміряв, на фільтри подивився і дверцята в шафах підкрутив. Хвалив Лілин салат і струдель…
Думаю, що буде діло.
Та й сама Ліля бачить, що в хаті, де є порядок все легше знайти і зробити.
– То я просто така була зайнята на роботі, – казала вона Юркові, – проєкт здавали от і цілий тиждень не прибирала. А так, то я дуже люблю чистоту і люблю готувати.
Юрко повірив, бо потім запросив її до себе, щось у нього пічка добре не випікає, от і хоче знати чи то він режими плутає чи що.
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
