fbpx

Донька у мене уже на порі, але чогось їй не щастить з женихами. Наче вже доходить до співжиття, але далі щось йде не так і вона знову одинока

– Лілю, тобі скоро тридцять, то вже треба починати якось хитрощами закликати чоловіків до хати. Раз просто так вони не йдуть, – повчала я її.

І ось у неї на новій роботі з’явився залицяльник. Не щось аж таке дуже, але як нема попиту, то й він за принца буде. Вони якось вже почали ходити на каву. В кіно, на морозиво, але далі справа не йде ніяк.

– Ліля, ми з батьком тобі нащо квартиру купували, – кажу я їй знову, – Та запроси його до себе по справах! Що нема в тебе в квартирі що зробити аби він тобі допоміг та так сильно, що лишився жити до кінця своїх днів?

Вона у мене не дуже розторопна, але вирішила, що купить комод і попросить цього Юрка його зібрати.

Комод вибрала дорогий і ще ми з батьком частину оплатили, бо ж треба так аби до ремонту підходив.

Я рідко в доньки буваю, бо все надіюся, що там вона не сама, а я кавалера можу відлякати. Була останній раз, коли ми їй допомагали переїжджати в новесеньку квартиру, яка так пахла свіжим ремонтом. Що мене аж завидки брали.

Отож, комод мав стати тим місточком, який поєднає два закохані серця.

Я навіть в церкву сходила та під всі образи свічок поставила аби лиш у доні все вийшло.

Минула година і дзвінок від Лілі:

– Мамо, я нічого не розумію. Юрко пішов.

– Як пішов?, – я не вірила, що від гарної дівчини, що сама живе можна отак просто встати і піти!

– Так, зібрав комод і від чаю відмовився та пішов.

Я полетіла до доньки на крилах материнської любові, але те, що я побачила мене в такі глибини кинуло, що хотілося вернутися по кропиви жмут, ні віник з кропиви!

Квартиру доньки я уявляла білою хмаринкою, де буде щастя. А застала просто неймовірний розгардіяш!

Одяг розкиданий, на кухні все не на місцях. На підлозі волосся, крихти, речі. В раковині гора посуду і всюди, всюди просто шар пилюки!

А вона стоїть навпроти мене кліпає тими віями накладними і тими руками з нігтями отакенними сльози витирає.

– Чому мені не щастить з чоловіками?, – хлипає вона.

– А я доню, здається, знаю. То прокляття треба зняти.

– Так? і до кого підемо?, – питає донька.

– Підемо прибирати!

Звичайно, що я тільки командувала, бо ж не я це все влаштувала. Командувала і повчала та сповідала.

– Та чоловік на тебе на вулиці гляне, що ти гарна і в дім приведе. Добре. Але як він побачить, що ти його дім в отаке перетвориш. То хто з тобою хоче знатися?

Та мушу навчити тепер, раз замолоду я її не вчила, а вона мене й не питала, але краще пізно, ніж ніколи.

Перед тим, як ще раз запрошувати Юрка до себе в гості прикрутити поличку. Я таки проінспектувала квартиру, всюди заглянула і сказала, що приготувати на вечерю. Їсти моя донька вміє готувати. Але от посуд мити не дуже любить.

На щастя, цього разу все пройшло набагато краще, бо Юрко й поличку прикрутив, рівень води в котлі виміряв, на фільтри подивився і дверцята в шафах підкрутив. Хвалив Лілин салат і струдель…

Думаю, що буде діло.

Та й сама Ліля бачить, що в хаті, де є порядок все легше знайти і зробити.

– То я просто така була зайнята на роботі, – казала вона Юркові, – проєкт здавали от і цілий тиждень не прибирала. А так, то я дуже люблю чистоту і люблю готувати.

Юрко повірив, бо потім запросив її до себе, щось у нього пічка добре не випікає, от і хоче знати чи то він режими плутає чи що.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page