Таку поведінку доньки я трактувала тим, що його так і не знайшли. Водолази обстежили річку, але вода десь дуже далеко віднесла мого зятя. Тоді Нелі було тридцять і вона втовкмачила собі в голову, що Назар вернеться.
Він живий і здоровий, просто його зараз хвилею винесе на беріг і він прийде до тями та вернеться до неї.
Ніде правди діти, що Назар був хорошим чоловіком, любив мою доньку, а вона його. Шкода, що не було у них діток, може б їй тоді легше було це все переживати.
І от минали роки, а вона лиш на роботу та додому, фотографії передивляється та речі його то пере, то прасує.
І ніякі вмовляння та переконання не діяли, бо донька просто ставала сама не своя, коли я її просила речі Назара викинути.
– Ти що? Він прийде і в чому буде ходити?, – казала вона.
З того часу минуло три роки, але вона вся була в стосунках з Назаром і нікого навколо не хотіла бачити.
Я вже сама стала помічати, що мені в неї в хаті якось не добре, якась така атмосфера гнітюча і донька виглядала дуже блідою і виснаженою.
Я тоді звернулася до священика і він мені порадив замовити Службу Божу дванадцять разів в дванадцяти церквах і дати на «Григоріанку» і тоді Назар відпустить мою доньку.
Я жінка вже не молода, щоб по церквах кататися на автобусі і попросила нашого сусіда Володю допомогти мені.
І от, поки ми їздили з ним, я й зрозуміла, що моя Неля Володі досі подобається.
Знаєте, вони малими ще разом бавилися. Пам’ятаю, як зима, замело, снігу купа і чую, щось пищить під вікнами. Я на вулицю, а то Володя на санках приїхав і так кличе Нелю кататися, а в самого голосочок дзвінкий, дитячий.
– Йди, Нелю, бо кавалер вже приїхав, – сміявся мій чоловік.
Неля зіскакувала з печі і бігом вдягалася… Приходила надвечір вся холодна і мокра… Ми тоді грозили більше ніколи не відпускати кататися, але вона так гірко плакала за Володиком, що ми все прощали.
Що потім між ними сталося в юності? Наче й подобалися один одному, а сказати Володя не вмів, а Неля ображалася, що він мовчить.
А далі поїхала вчитися і так в місті й залишилася. Далі вийшла заміж за Назара і отака халепа сталася. А Володя так і не женився. Казав, що ще шукає.
Коли ж Неля овдовіла, то він почав якось і до неї, але вона ж нікого навколо не бачить…
Отак ми з ним їздили по церквах і я була йому дуже вдячна за допомогу.
А через якийсь час наснився Нелі сон, що стоїть Назар на пляжі і попереду такі височенні сходи.
– Мамо, то Одеса! Я туди їду!, – каже вона схвильовано.
– Дитино, як ти сама поїдеш? Попроси Володю тебе відвезти, він чоловік і захистить тебе!
Вона погодилася і вони з Володею поїхали.
Звичайно, що одразу звернулися в поліцію, хоч Неля й казала, що чоловік живий їй приснився, але Володя наполіг, що це не так. Виявилося, що справді є останки, але потрібно здати тест, тому мусили вертатися додому, бо ж Неля всі речі зберігала: і бритви, і його гребінь, ну все.
Тест підтвердив, що це Назар і нарешті всі ми змогли йому віддати останню шану.
А далі якось Неля раптово спакувала всі речі Назара, зробила генеральне прибирання і перестала носити чорне. Вона приїхала до нас в село на все літо.
Читайте також: Мамине добро мені приїлося, стало пісним і несмачним, стало буденним і я перестала її захищати заради миру і спокою в родині
Звичайно, що Володя був частим гостем у нас вдома і все пішло в правильному напрямку!
Коли у них з’явилася перша онучка, то Неля мені й зізналася, що Назар їй приснився ще раз.
– Сниться мені, що мене хтось гукає, а підходжу до вікна і бачу там Володю, ще малого в його тій шапці… Він кличе мене кататися. Я дивлюся на двері, а біля них Назар стоїть та відкриває мені двері аби я вийшла до Володі на вулицю… Отак я й зрозуміла, що чоловік мене відпускає.
Я не знаю, що більше допомогло, але я щаслива від того, що маю онуків і моя донька нарешті сміється.
Фото Ярослава Романюка.
