Мама ростила мене сама, бачила в мені мету і сенс свого життя. Заміж більше не виходила після першого досвіду. Батько чомусь завжди мав до неї претензії: не так стала, не так сіла, не така взагалі. Приходив в п’ятницю з роботи вже веселий і до пізньої ночі висловлював їй своє незадоволення. Мама не хотіла лягати спати, поки він не засне, бо боялася, що недопалок спричинить пожежу.
Терпіла вона так би довго, я певна, бо вона у мене така, але батько переходив міст і впав в воду.
Мама плакала чи за ним, чи за своїм життям, чи за тим, що я втратила батька… Не знаю, бо я вже була в першому класі і я не розуміла за чим мені горювати?
Ще пригадую, що сусіди, бабки і родичі дивилися косо, що я не плачу, коли його з хати виносили…
Отак ми жили в мирі і злагоді до мого повноліття.
Далі я поступила в місто вчитися і мама зрозуміла, що треба мені забезпечити там майбутнє.
Вона поїхала на заробітки на кілька років, коли ж вернулася, то купила нам трикімнатну квартиру. Звичайно, прийшлося ще продати й хату в селі, але це вже було не важливо, бо ми вже не думали вертатися.
Важка праця далася мамі взнаки і вона почала погано ходити, тільки зусиллям волі вона вставала з раненька і готувала мені сніданок, ходила на роботу і верталася додому з сумками.
Згодом, я вийшла заміж за Валерія, кохання і все таке. Звичайно, що він прийшов жити до нас до квартири і поводив себе доволі пристойно.
Тим більше, що жалітися йому не було на що – мама всі свої гроші витрачала на продукти і комунальні, а ми мали кошти й на відпочинок за кордоном, на кафе і кіно. Ми жили наче у Бога за пазухою.
Далі у нас з’явилося двійко дівчаток, одна за одною. Мама ще працювала, але потім звільнилася, щоб мені допомогти з дітьми і відпустити на роботу. Їй лишалося до пенсії кілька років, тому вона влаштувалася прибиральницею в супермаркет неподалік. Поки діти в садку – вона поприбирає, а далі вже ми з роботи прийдемо, а вона на роботу.
Само собою, що при цьому наша квартира сяяла чистотою і пахла смакотою.
Але з кожним роком, Валерій все частіше і частіше мав до мами якусь зачіпку: то речі його не так склала, то туфлі не так почистила і зіпсувала, то сказала йому щось не надто поштиво.
А мої діти, бачачи як тато себе веде, й собі штрикали бабусі.
– Якби ти, бабусю, пішла жити геть, то у нас були б окремі кімнати і ми б не сварилися так часто, – казали вона при мені матері.
А я це пускала попри вуха, хоч бачила, як мамі неприємно це чути…
Одного ранку я прокинулася і не почула звичного шуму на кухні.
Злякалася, що щось трапилося, але на кухні мами не було. Її взагалі не було в квартирі, як і сніданку.
Я почала швиденько робити яєчню, нервуючись, що не знаю, де що стоїть… Звичайно, що всі спізнилися і в школу, і на роботу.
Я до неї телефонувала, але вона не брала слухавку. Ввечері її знову не було.
Я пішла на її роботу, але там теж нічого не знали!
Поки я журилася, де мама доньки раділи, що матимуть окрему кімнату, а Валерій казав, що давно так треба було зробити. Я не впізнавала ні себе, ні своїх рідних!
Через тиждень мені вдалося знайти її в селі в далекої родички і я попросила її вернутися.
– Доню, я давно мала поїхати, я там вам заважаю…
– Мамо, це твоя квартира! Ти її заробила… Мені соромно, що я забула, як це важко кожного дня готувати їсти, прибирати, догоджати… І ще докори чути! Вертайся!
Коли я стала з мамою на порозі, то Валерій зразу скривився:
– Чого ви вернулися? , – сказав він мамі.
– Того, чоловіче, що це її квартира. А ми тоді їдемо жити до твоїх батьків, раз тобі тут так не подобається.
– Чого це раптом до моїх?
– Ну, тоді їдемо на орендовану. А маму з її хати я виживати не дам!
Валерій багато наговорив про маму і про мене, а далі сказав, що я маю вибрати між ним і мамою. Я вибрала маму і він сказав, що я невдячна.
– Дівчатка, – сказала я дітям, – Тато йде жити до своєї мами, якщо вам тут так не подобається, то йдете жити за ним. Ви більше бабусю ображати не будете!
Я теж взялася й за себе – почала регулярно купувати продукти і частіше допомагати мамі. Дівчатка зі мною, теж долучаються до спільної праці, а Валерій в своєї мами, яка його жаліє.
Фото Ярослава Романюка.
