Надія Богович з чоловіком з 2015 року воює на Донбасі у підрозділі «Сапсан». Останні два роки подружжя не мало ротації. А перед самим вторгненням планували у відпустку, але не так сталося. Тепер замість гарячого піску і теплого моря – найгарячіші точки зіткнення. Недавно їхню машину підбили, Надія отримала серйозну контузію, але зараз знову в підрозділі.
Аліна Стойко вирішила допомогти в цьому батькам і відкрила збір коштів на автомобіль для їхнього підрозділу. Найбільшому благодійнику дівчина подарує розмальований трофейний тубус.
Журналісти Репортеру зустріли дівчину і її 11-місячного сина в середмісті Івано-Франківська, де вона показала лот та розповіла про аукціон.
Сказала, що талант до малювання передався їй від мами, тому єдиною проблемою було – що саме намалювати.
«Було дуже багато ідей, що намалювати, – говорить Аліна. – Але потім зупинилась на образі ляльки-мотанки серед червоних маків. Лялька-мотанка – це ж оберіг! А маки? Маки прийшли після новин про Aзoвсталь. Коли побачила поpaнених хлопців… Воно якось само вилилося…»
Малювала три тижні, коли вкладала малого спати. На тубусі спеціально зберегла написи, бо він завдав багатьох втрат росіянам.
«Він з напрямку Попасна-Бахмут, – додає Аліна Стойко. – Його мені тато передав. Вистрілив дуже влучно. У мене є ще три тубуси, які були влучно застосовані та які можна розмалювати. Я вирішила так допомогти підрозділу, бо їм реально постійно потрібна допомога. Особливо – машини. Вони там, як розхідник. Раз – і нема. Осколок попадає, снаряд розривається, ходова йде. От, скільки хлопців могли би виїхати, а не мали можливості, бо підвела машина. І таких історій дуже багато».
Це дуже цінна річ для її батьків, тому вона й вирішила, що виставить його на аукціон і отримає її той, хто зробить найбільший внесок.
«Нове авто – 5 000 доларів. Таке хороше: з пікапом, що можна і хлопців забирати, і техніку перевозити, – каже Аліна. – Я дуже хотіла би на таке назбирати. Дуже захопилася ідеєю, бо хочу допомогти. У них за чотири місяці пішли три машини. Якщо не вийде, то хоч зібрати 100 000 на ремонт тої техніки, яка є у підрозділі, чи на запчастини».
Аліна каже, що в таких витворах є своє мистецтво, яке перемішане з болем та емоціями і воно має великий символізм.
Дівчина пригадує, що її мама теж спочатку волонтерила, а далі стала парамедиком.
«У мами позивний «Руда» через її войовничий характер, – розповідає Аліна. – До війни вона мала свій бізнес, тримала таксі, сама таксувала. Вона захотіла поїхати на схід допомагати, бо в Іловайському котлі полягли її друзі. І вона запалилася цим – допомогти, допомогти. Чекати маму з війни дуже важко. Її не вистачає поряд, але є розуміння, чого вона там. І так було з самого початку. Елементарно почути від неї телефоном теплі слова дуже важливо. Це я її маю підтримувати, а натомість вона підтримує мене. Вони там сильні, і треба нам вдома залишатися сильними. Не опускати руки, а допомагати».
На війні жінка знайшла й кохання – розвідника Юрія Сергійчука, який нагороджений орденом «Народний Герой України».
«Своїх дітей не має. Він сирота, – говорить Аліна. – У нього і позивний такий, але він дуже люблячий. Їхній підрозділ – це сім’я. Я всіх знаю, і вони мене. Я їм кидаю фотографії, і коли вони приходять з виходів, то дивляться все. Як ми ще жили разом, я дуже любила, коли вони приїздили. Постійно наготовлювала смачного, накривала стіл. Вони такі замучені приїздили, ще в пилюці, у формі».
Аліна каже, що батьки їй так багато дають, що цей аукціон – це маленька дрібка з того, що вона може зробити і віддячити їм, усім нашим захисникам.
Фото: Репортер.
09/10/2022
