Я думаю, що ця жінка просто марнославна і страшна егоїстка, бо по-іншому я просто не можу пояснити, чого вона так чинить! Тут нема й зерна чогось правильного, бо мій син з легкістю годиться в сини їй.
Артемчик у нас дуже домашня дитина і ніколи ні в яких хуліганських витівках не був не те що запідозрений, а йому таке й на думку не спадало! Єдине, що він любив та вмів, то це його скрипка.
Така знаєте, ніжна дитина, яку ми з мамою ще й дуже опікали і, звичайно, що він ріс в атмосфері, де ми його любили і він нас також любив та цінував.
Його батько нас покинув, бо не зміг жити з моєю мамою, хоч вона й зовсім жінка не владна. Але я так скажу: в п’ятикімнатній квартирі в центрі міста можна рік з тещею не зустрічатися і щасливо жити з сином і дружиною. Але ж ні!
– Давай квартиру розміняємо, бо ми маємо жити окремо.
– Доню, розміняти таке планування, центр на що? На панельку? Ти при своєму розумі, – казала мені мама і я її радо розуміла, бо я не в одних гостях була і панельні будинки – то щось.
Але мій чоловік сказав, що раз його думку не цінують, то й його теж і пішов. Артемчик навіть його й добре не пам’ятає.
Отак він ріс в любові і піклуванні до свого повноліття.
Завжди зі мною чи з бабусею радився, ніколи не капризував і не показував юнацького максималізму.
Ну просто чудо, а не дитина.
Звичайно, що він вступив в інститут мистецтв і там гарно вчився, мав підвищену стипендію і ще давав уроки іншим студентам, тому гроші на каву для дівчини у нього були.
Ми з мамою вже дуже переживали чи він когось собі знайде, бо всяке буває в житті.
Аж тут дивлюся. А він такий став до себе вимогливий: все перед дзеркалом крутиться, голинами в ванній сидить, одяг перевіряє і перепрасовує складочки, мало шнурівки не прасує…
Ну все, думаю, тепер у нього точно є дівчина!
І я не помилилася!
Він сказав, що її звати Інга, це її сценічне ім’я, бо вона співає в нічних клубах.
Найперше він мені дав послухати її голос і я сказала, що дуже гарний. Тепер вже я розумію, чому він найперше дав мені її почути, а вже потім побачити…
І ось приводить він її до нас в неділю на вечерю.
Ми з мамою все приготували на вищому рівні, витягли найкращий сервіз, поставили гарний букет на стіл, все сяяло і смачно виглядало…
Дзвінок в двері, Артем кинувся відкривати і до вітальні впливає Інга. Я мало не впала. Безперечно, жінка дуже вродлива, але є нюанс!
Вона від нього старша на двадцять років!!!
І як вона посміла взагалі прийти на зустріч з матір’ю! Як вона посміла таке зробити?
Мало того, що зараз просто користується молодістю мого сина та його наївністю, так ще, чого доброго, прив’яже його до себе дитиною!
А ця така, що вона не буде соромитися чи вичікувати!
Вона побачила моє лице і лице моєї мами, тому взялася дуже люб’язно з нами щебетати, мовляв, любить нашого синочка понад усе на світі!
Перепрошую, а як тут не любити, коли він молодий і перспективний, а тобі, жінко люба, сорок років! І хоч ти собі там вколола, а там натягнула, але то все з часом потече і що лишиться?
Хай буде, що такий молодий хлопчина, то якась забавка і примовка для подруг за червоненьким, але ж чого пертися до нас до хати?
Звичайно, що ми з мамою не кинулися на неї, бо ми ж виховані жінки, та й Артемчик би цього не зрозумів, але ж що тепер нам робити?
Це ж не молода дівчина, яку якось можна переконати, а це досвідчена жінка, яка вже розуміє правила гри…
Фото Ярослава Романюка.
