Галя працювала листоношею, і як більшість жінок села-тягнулася з останніх сил. Розносити пошту вона бралася в першій половині дня, але на цьому робота не закінчувалася. Після обіду вона йшла мити підлогу на станції яку в народі величаво називали “вокзал”. Ще Галя вирощувала бройлерів на продаж, в’язала та продавала, влітку торгувала всім що могла виростити в саду і на городі. Такому потягу до праці було просте пояснення- у Галі троє дітей.
Ні, чоловік у Галі теж є. Колишній міліціонер, зараз працює в охороні, але Галі грошей не дає, ні з пенсії ні з зарплати. Живуть вони разом, але дружини і дітей для нього ніби не існує. Він живе в своє задоволення, часто їздить “відпочивати з мужиками”.
Вони вже одного разу розходилися, у Галі навіть були інші відносини, але швидкоплинні, на рівні флірту. Зійтися знову вирішили, коли Галя зрозуміла що при надії втретє. Тоді чоловік ще допомагав, але з роками все зійшло нанівець.
Таким чином, до 45 років, у Галі двоє дорослих і син школяр.
Однією з маленьких радостей в її житті був час близько 12.45, коли вона закінчувала об’їжджати село з газетами і листами. Приблизно в цей час вона заходила до місцевого магазинчику, де працювала господиня тітка Олена-добродушна жінка з теж непростою долею. З тіткою Оленою Галя могла попліткувати про життя, про непросту долю … Заїхала вона до неї і в цей раз.
— Добридень! Дайте мені чогось смачненького, на 20 гривень! Не можу як хочу чогось солодкого!”
— Привіт Галочка, так що ж я тобі дам? Ну давай ось цього смачного печива зважу?
— Ой, ні, а дайте мені краще он того хліба, без пакування. Який? Свіжий? Ох. Хоч хліба свіжого поїм. Уже так скучила.
Продавчиня тітка Олена здивувалася а Галя продовжувала розповідати:
— А то беру ж хліб у вас, і везу відразу додому моїм. Самій мені обідати особливо ніколи, треба йти вокзал мити. Ну а я цей хліб люблю поки свіжий, щоб хрумкотів, а то він якщо полежить якийсь гумовий стає.
Тітка Олена і правда кожен день залишає Галі 3 буханки, а то до першої години його зазвичай розмітають.
— А ввечері приїжджаю-а мені і шматочка не залишили. Уявляєте? Все з’їли. І так який день, про матір навіть і думати забули. Я до Бориса: Борь, кажу, ну ви могли мені хоч шматочок хліба на вечерю залишити? Я ж вам три буханки привезла!
— Я твій хліб не чіпав, це твої діти.
— Ну а ти що, теж дитя? Ти не міг їм сказати? Ти ж вдома цілий день!
— Галь, ну сама винна! Ти ж їм свіжий возиш кожен день! Ти їм позавчорашній у тітки Олени випроси, щоб менше їли. І економія!
— Ні. Ну ви уявляєте? Дітям – позавчорашній хліб! А сам у цей час тихцем ковбаску зі своєї полички у холодильнику нарізає.
Тітка Олена похитала головою. Вона дивилася як маленька, згорблена жінка з насолодою вдихає аромат свіжої хлібної кірки. Вона нагадувала білочку- худенька, але на голові пишний рудий хвіст. Вона залишила в магазині газети для сусідніх будинків і пішла далі у своїх справах.
Все в її образі дихало безвихіддю і тихим смиренням зі своєю долею. Все заради дітей …
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
