fbpx
Історії з життя
Хоча і кажуть, що хороша людина – не професія, але ця маленька історія цілком доводить зворотне. У мене недавно з’явився новий адміністратор Коля. Молодий, але досить розумний і вчиться на журфаку. Колю, я з легкістю можу назвати хорошою і порядною людиною і ця риса частенько виручає його в повсякденному житті

Якось він зголосився допомогти старенькій дійти з важкою сумкою від метро до дому. Виявилося, що донька у бабусі працює касиром в місцевому супермаркеті. Відтоді Коля отоварюється з великою знижкою (для внутрішнього користування), а кілька разів навіть в борг. Але це дрібниця, порівняно з тим, що трапилося з нашим героєм місяці три назад.

Коля поспішав на роботу, раптом поряд з ним припаркувалася брутальна затемнена машиночка, з неї виглянув кругловидий неголений брюнет та з ніжним східним акцентом сказав:

– Брате, дай коротше зателефонувати, а то там бояться слухавку брати, знають, що це я. Потрібно вирішити коротше питання. Не бійся – це швидко.

Коля помітив, що всередині сидить ще парочка брюнетів і відмовити не наважився. Тим більше, що навряд чи хтось зазіхне на його залізобетонний телефон, який і новий коштував не більше бака бензину. Та й потім, Коля підстрахувався – приготувався, в разі чого, знести ногою бічне дзеркало Мерседеса, а бігає мій адміністратор дуже швидко… Але на щастя у кругловидого брюнета не було планів на Миколин телефон і з машини почулася гучна розмова:

– Альо! Так, це теж мій телефон, у мене їх коротше ціла валізу. Не вішай слухавки. А чому? Давай ввечері зустрінемося, поговоримо. Ну давай завтра, чуєш? Ти за кого мене тримаєш? За Васю ! Я витратив час і гроші! Це кидалово! Я дізнаюся твою адресу і приїду! Так, так і додай каву – це ще сто і того 1200. А ось так! Звичайні 1200! Раджу краще мене не динамити, давай зустрінемося, посидимо, відпочинемо нормально… Як ні? Послухай мене ти…

Віконце прочинилось і чорна машина нарешті випустила Колін телефон зі словами:

– Оце мантелепа, слухавку кидає! Дякую, братику, удачі тобі.

У той же вечір Колін мобільник раптом поповнився на 1300 гривень, а слідом прийшла СМС-ка: «Шановний Артуре. Якщо Ви думаєте, що будь-яка дівчина, з якою Ви сходили в кіно і попили кави, повинна тут же влягатися з Вами де ви хочете, то я змушена Вас розчарувати – це далеко не так. “PS” Прощаюся, не дзвоніть мені більше, я не варта Вашої уваги. Ви дуже хороший хлопець. Хоч не красень, зате щедрий і шляхетний. Посилаю Вам на 100 гривень більше і ні в чому собі не відмовляйте».

Коля почухав потилицю, відіслав 1300 гривень назад незнайомій дівчині і приписав: «Я не Артур, а випадковий перехожий, який позичив йому свій телефон. Це звісно не моя справа, але мені здається, що – цей Артур, не та людина, з якою варто сідати на один гектар, а тим більше витрачати на нього свої гроші. Краще купіть собі новий шалик»

Через секунду дзвінок:

– Але, добрий день. Мене звати Тетяна. У наш час така рідкість зустріти благородну і порядну людину. Хочу запросити Вас в кіно, щоб хоч одним оком помилуватися. Погоджуйтеся, у мене є 1300 гривень…

Коля погодився і ось уже три місяці Тетяна ним милується…

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page