«- Хто? – Теща зміряла його від голови й до ніг. – Ти? Чоловік, господар у домі? Ось мій Володимир – то був чоловік, царство йому небесне. Скрізь встигав, усього в житті побачив, навіть, директором кооперативу був! А ти … І як за тебе тільки Людка моя вийшла? Мужик» Як розумний зять норовливу тещу заміж віддавав. За матеріалами
Повернувшись з роботи В’ячеслав застав застав дружину в сльозах. Теща зле гриміла на кухні каструлями.
– Знов не помирились? … – Славко стомлено сів за обідній стіл.
– Так вона ж сама і винна! – миттєво зреагувала теща. – Матір поважати треба! А вона мені перечить. А я у вас в гостях, між іншим.
– Ви в гостях вже майже рік … – понуро зауважив зять. – Не загостювались, мамо?
– А хоч і два! Терпіть, така ваша доля!
– А це вже ні, досить! – скипів В’ячеслав. – Вже дуже давно мусив з вами поговорити, як мужчина і господар в домі!
»»« …
– Ну гаразд … – В’ячеслав важко зітхнув, гарячково думаючи, чим же відповісти тещі. – Чекайте но … Скоро все це закінчиться … – Він навіть дозволив собі помахати на тещу пальчиком. – Скінчиться, стривайте но …
– Та знаю, знаю! Ви з Людкою давно чекаєте, коли я Богу душу віддам! – Теща гримнула каструлею. – Але дивіться, як би я вас не пережила!
– Хто чекає? Ми чекаємо? Навпаки … – В’ячеслав сказав цю фразу, і розгубився – а що, навпаки? Адже насправді, іноді такі думки його відвідували. Тещі було вже майже вісімдесят, але вона була з міцним характером. Своїм уїдливим словечком могла дістати будь-кого. – А ось ми вам нареченого знайдемо, йому і будете душу виносити! – Ця фраза з В’ячеслава вискочила сама собою. – Тільки ви вже хоч до завтра голову помийте, одягніться красиво, і брошку начепіть….
Теща дивилася на нього, як баран на нові ворота.
– Це для чого це?
– Потрібно! Завтра наречений до вас прийде!
В’ячеслав збрехав це так правдоподібно, що теща розгубилася.
– Здурів ?! Який ще наречений ?! Не потрібно мені ніяких женихів!
– Пізно! – В’ячеслав зрозумів, якщо тещі брехати, то брехати треба жоpстоко. Кажуть, вона і за свого чоловіка вийшла заміж тільки тому, що він від неї був напористішим. Виходить, в душі вона велика боягузка.- Вже все вирішено!
– Що там у тебе вирішено ?! – не вгавала теща. – Хто це за мене вирішувати буде? Я заміж не збираюся!
– А навіщо заміж? – знизав плечима В’ячеслав. – Ніхто вас заміж брати і не хоче. Тільки в коханки.
– Що ?!
– А те, що почули! Я в газету оголошення дав: «Шукаю чоловіка для своєї тещі». І відгукнувся один.
Теща сіла навпроти зятя. А зять продовжував брехати.
– Ви не переживайте, він чоловік знатний. Сидів, навіть, як ваш перший чоловік.
– За що? – як загіпнoтизована, запитала теща.
– Щось з дружиною не поділив. Щось вона йому не те сказала. Я з ним зв’язався, і фотографію вашу послав. Він побачив, і прямо в вас закохався. Каже, поки з нею не познайомлюсь – не заспокоюся.
– Тьху, паразит! Капосний! Як у тебе розуму тільки вистачило! Дзвони цьому, твоєму … Скасовуй негайно зустріч!
– Ні … – В’ячеслав захитав головою. – Уже не можу. Він мужик конкретний. Так мені і сказав: «Якщо обманюєш – знайду». Так що, завтра він прийде в будь-якому випадку. А ми з Людмилою поїдемо в вашу квартиру, куди ви повертатися не хочете.
– Навіщо це ви туди поїдете?
– Так у вас же буде медовий місяць. Ми там поживемо поки.
Теща аж підскочила
– Я вас туди не пущу.
– А у нас ключі є, – відповів В’ячеслав спокійно, і навіть позіхнув. – Так що, ми вам заважати не будемо …
– Перестань! – Тещу аж підкидало на місці: – Людка, йди сюди! Твій чоловік таке утнув, та він мене зо світу зжити хоче!
Людмила здивовано дивилася на матір.
– Що тут у вас?
– Він … – Теща від обурення ніяк не могла сформулювати думку. – Він … Таке задумав … Він мені чоловіка знайшов … Не спитавши! Завтра вже й приведе
– Слав, ти чого, правда, чи що? – Дружина здивовано подивилася на чоловіка.
– Ну … – кивнув В’ячеслав, і йому раптом стало весело. – Я подумав, чому твоя матір от така не вдоволена? А тому що їй мужик потрібен! Ось я і знайшов.
– З глузду з’їхав? – Тепер дружина здивовано на нього дивилась. – Він хоч хто?
– Людина конкретна. Правда, трохи молодший твоєї Матусі буде, але зате – гарячий! Такий, як і потрібно. Ледь що – відразу перевиховає. Я ж смак твоєї матері знаю. Так що все! Завтра він прийде!
– Слава, ти що? .. Мамі майже вісімдесят … Які їй женихи?
Славко тихцем усе дружині пояснив. А потім уже голосно:
– Ключі в мене, збирай найнеобхідніше, Людо.
– Навіщо це? – тремтячими губами запитала дружина.
– Стривай! – вигукнула квапливо дружина. – Я нам чемодан швиденько зберу. Потрібно взяти дрібничок на перший час.
– Людка … Ти чого? .. – не вірила своїм вухам теща.
– Ой, мамо … – Людмила махнула на неї рукою. – У тебе тепер нове життя … А ми лиш заважатимемо …
– Яке нове життя ?! – Теща раптом підскочила з місця і вибігла з кухні. – Я не хочу нового життя! – Голос долинав вже з кімнати, яку тимчасово окупувала. – Я від вас з’їжджаю! Негайно! А ви вже тут самі, без мене …
Текст відредаговано редакцією intermarium.news
Фото ілюстративне firestock.ru
