Не покидало відчуття безпорадності. Моїй дитині 12 років. У нього є в класі дівчинка: худенька, симпатична, висока. Вчиться посередньо, не так, щоб караул, але і не в числі кращих. Її маму я знаю чисто зовні, коли зустрінемося, то кивнемо один одному і розійдемося. Досить висока жінка в районі 30 з хвостиком. У Олени (так звуть її дочку) є ще молодший братик, якому трохи більше року. Бачила і главу сімейства, симпатичний чоловік, який, як це не дивно, постійно присутній на всіх шкільних зборах. І його прямо-таки любили всі наші класні керівниці: він в будь-який час міг прийти в школу, повісити гачки, пересунути шафу, прибити цвях. Загалом, не чоловік, а золото.
І ось рік тому зустріла я маму Олени. Якби вона мене не покликала, я б ні за що її не впізнала. Від колишньої огрядної жінки залишилася лише третина. Запалі щоки, спустошений погляд і руки, які трусяться, мов у старої.
На моє запитання, чи не сталося що у неї, вона засмутилася і почала розповідати. Вони з чоловіком взяли рік чималий кредит на житло. Все було добре, чоловік працював, вона сиділа вдома з дитиною, Олена вчилася в школі і займалася в спортивній секції гімнастикою. У Олени все чудово виходило, був якийсь неабиякий для її віку розряд і купа медалей і грамот. Родина не шикувала, але і до нужденних віднести її було не можна ні за якими параметрами. І тут «сивина в бороду». Чоловік знайшов собі молоду пасію, діти і дружина стали абсолютно не потрібні. Він великодушно залишив дружині і дітям квартиру з кредитним тягарем і пішов …
Дитині рік, кредит не виплачено, дружина не працює. Дітям потрібно хоч якось харчуватися, щось одягати, і внесок щомісячний обов’язково оплачувати. Бідна жінка знайшла роботу в магазині, робота у вечірньо-нічний час. Поки дочка на навчанні, вона з дитиною на руках прибирає вдома у літнього чоловіка, той хоч трохи, але платить. Потім біжить до школи. Олена тільки виходить з занять, вона їй коляску з братом, а сама на роботу.
У жінки сльози в очах, говорить раніше Оленка так любила брата, а зараз у неї вже апатія наступає. Дівчинка залишила секцію, не гуляє з подружками, немає часу: у неї брат. Вона його сама і годує, і сплять вони разом поки мама на роботі.
Мені стало шкода жінку, особливо коли вона сказала, що буває грошей немає навіть на хліб. А діти їсти хочуть, молодший постійно підходить просить «няма-няма», старша схудла. У школу на харчування здавати немає грошей, дочка пішла в формі з минулого року, в босоніжках, куплених влітку.
Мені стало ніяково від тієї ситуації, в якій знаходиться жінка. Запитала, може звернутися до банку, щоб вони дали їй якусь відстрочку або зажадати аліменти з чоловіка. Але виявляється, в банк вона вже писала, там радо заберуть ось цю квартиру, якщо внески ніхто не робитиме. Чоловік ніде не оформлений, власності у нього немає, майна теж. Батьків у неї давно немає, братів-сестер теж. Тупик. І вона дивиться на мене і каже: «знаєте, а може, хай дітей в дитячий будинок заберуть. Там вони хоча б ситі були б. А може, і знайшлися б ще для них батьки ».
Ми з чоловіком порадились і вирішили їй допомогти. Я перебрала речі і віддала на Оленку, що знайшла. Оплатила харчування до кінця року для дівчинки і знайшла нічні ясла для хлопчика. Оплата там досить таки відчутна, але на диво, після того, як ми з чоловіком порозмовляли з власником, він погодився узяти хлопчика і ціну назвав втричі меншу.
Мамі Оленки ми знайшли дівчину квартирантку, яка працює день через три і погодилась за знижку у оплаті трохи допомагати з дітьми.
Минув лишень рік і при зустрічі я знову не впізнала свою знайому:
— Мені так пощастило з вами. Коли я була на самому краєчку і вже готова була летіти вниз – ви мене втримали і врятували. Квартирантка узяла мене до себе на роботу. Вона дівчина прекрасна, допомагає і морально і фізично. Так, тепер дітей я рідко бачу, але завше знаю, що з ними усе гаразд і нам є що їсти. Ми не шикуємо, але і колишньої безвиході немає. Дякую!
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
