Мій чоловік був єдиною дитиною в сім’ї, тому в невістки я пішла до нього, хоч мої батьки були й проти.
– Доню, у нас велика господарка, ну чого до нас не йти?
– Мамо, Степан не хоче, а його батьки кажуть, що він не буде наймитувати в багачів, а краще вже в своїй хаті.
– Дивися, дитино, в разі чого, що б не сталося, ми завжди тебе приймемо, – казала мені мама, бо вона була проти мого вибору, як і тато.
Але що поробиш, коли я вперлася, що не хочу ніякого чоловіка, лише Семена? Вона згодилася зі скрипом і старалася з батьками Семена бути в добрих стосунках, але це було просто неможливо. Справа в тому, що моя свекруха дуже старалася винищитися за рахунок того, що я нічого на її думку не вмію.
– Та де вона вміє їсти зварити? Та такого наварити, що тільки свиням вилити, а якби не збудила, то спала би й до полудня!
Я справді не знала, як можна смачно зварити їсти, коли в борщі нема м’яса, коли сметани багато не можна кидати до їжі, а все переважно на олії! Я звикла до того, що у нас як не смалець, то масло, а олія хіба до капусти, я звикла, що ми їли котлети та ковбаси, а тут тільки кишку та крупу запечену. Я не могла і того їсти, що варила свекруха аби мені показати, як то треба. Це було щось на підбитій муці, де сиротливо плавала морквинка з цибулинкою. Навіть картоплі тут не можна було їсти вдоволю! І це все під смішки:
– О, наша багачка нам їсти наварила.
– О, наша невісточка знов чимось незадоволена. А що таке, не кланяємося в ноги?
Мало того, що не було у нас своєї закритої кімнати, бо вони приходили до нас «дивитися телевізор», адже хата була поділена надвоє коридором і в нашій кімнаті таки був телевізор, який нам подарували мої батьки. Спочатку Семен мене не розумів, казав, що я видумую і його батьки дуже добрі та справедливі і просто так ніколи не будуть сікатися.
– Семене, – кажу я йому, – Ти в мене не хотів наймитувати, а я в тебе повинна? Якщо не хочеш в мене жити, то давай поїдемо в місто і будемо жити окремо, бо я щось свого заробітку не бачу тут.
Чоловік спочатку не хотів, а, коли пересвідчився, що мати його мені в очі всіляке каже, то наче й вирішив, але тут вже батьки його напосіли:
– Ой, та що ж то діється, та ти мій єдиний син, а проміняв матір на якусь дівчину, яка тобі зовсім не підходить!
– Так, сину, так, – підтакував батько, – Жінки в тебе ще будуть, а мати одна!
Насправді, вони хотіли собі просто дармових робітників, якими можна отак командувати, бо ж то діти, то ж невістка-чужа кістка, то така традиція, що діти мають батьків слухати. Я тоді встала і сказала, що при надії, але я тут ні хвилини не лишуся. А як Семен за мною не піде, то я піду жити до батьків.
Що тут почалося! Свекри так верещали, що й не почули, як Семен встав і взяв мене за руку і ми отак, в чому були, пішли до мене додому. На наступний день він перевіз наші речі, а тоді поїхав в місто шукати квартири і роботи. Ви собі й не уявляєте, яка то була радість встати зранку і тобі мама готовий сніданок дає мало не під ніс! Я аж плакала над картоплею з маслом і маринованими грибочками.
Думаю, якби тоді не пішла з тієї хати. То не були б ми з Семеном разом і не мали б ні дітей, ні онуків, ні свого кутка. Цікаво, чи тепер хтось поважає такі «традиції»?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
