І вкотре життя вчить мене не робити людям добра, адже матиму лиш неприємності. Так що ж тепер? Припинити допомагати? Думати лиш про себе?
Я живу у невеличкому селі міського типу. Тобто, у нас є “центр” з багатоповерхівками, а поруч звичайнісіньке тобі село і пасуться корови, хоча є у нас і маршрутка, яка ходить по нашому селу міського типу. Всі одне одного знають і вітаються при зустрічі.
На початку березні одна з моїх сусідок виїхала за кордон до сестри. Мені залишила ключі і попросила наглядати за квартирою і котом. Я мала поливати квіти і годувати пухнастого. Ніби нічого такого, якби не одне “але”.
Минув місяць і у квартиру моєї знайомої приїхали її далекі родичі. Їхній дім знаходився під Києвом, у родині була маленька дитина, тож вони вирішили пересидіти у безпеці, хоча у них було відносно спокійно.
Сусідка сама зателефонувала і сказала віддати ключі. Я зробила так і думати про все те забула. Згодом родина з’їхала повернувши мені ключі. Я на той момент була на городі, тож їх вони віддали моїй донці.
Наступного дня я пішла годувати котика, але його у квартирі не виявилось. Я зателефонувала сусідці і тут здійнялась справжня буча. Вона почала мені вимовляти за те, що я не перевірила квартиру після того, як з’їхали постояльці. Мовляв, я мала зайти і все перевірити, а лиш потім забирати ключ.
Далі краще. Сусідка повернулась через кілька днів і ось уже третій тиждень ходить до мене виїдати ложечкою сіру речовину:
— Тостер згорів, лиш я його увімкнула, – каже мені, – Чому ти не перевірила чим вони користувались. Спалили мені техніку, хто повертатиме? Шпалери за шторою ручкою дитина обмалювала, чому ти не подивилась, як і що там. Я не знаходжу свого крафтового мила. Де воно, чому ти не прослідкувала, як вони у моєму домі жили.
І так щодня. Я вже просто не знаю, що казати і як від неї відчепитись. Більш того, вона до мене вчора причепилась, мовляв у моєму серванті стоять її чарочки, які їй ще бабця на весілля подарувала.
Я вже просто не можу. З тією родиною вона порвала зв’язки, тепер ходить до мене щодня. Сьогодні прийшла з дільничим нашим. Каже, що моя м’ясорубка і не моя зовсім – її. Добре, що я чеки зберігаю.
Голова обертом від усього того. По селу уже славу про мене таку пустила, що нікому не побажаю. Я винна, але в чому? Що робити? Як зарадити? Сил уже немає.
Ярина П.
