Я все своє життя жила зі своєю мамою. У мене є ще старша сестра, але вона вийшла заміж і проживає в іншому місті. Все її життя, як і її сім’я там.
А от я з чоловіком якось і не розглядали інших варіантів. Після одруження мама нас до себе у дім покликала, а ми не бачили причин не погодитись. Мій чоловік завжди гарно із мамою моєю ладнав, та й я маму щиро любила. Саме тому нам було важко зараз прийняти це рішення.
У 70 років вона, здається, втратила рештки розуму. Моя мама потребує постійної уваги, обслуговувати себе не може. За нею потрібно стежити більше, ніж за дитиною.
То газ відкриє та залишить, то воду. А останнім часом стала просто йти з дому у невідомому напрямку.
Мені доводиться викликати наряд, відпрошуватися з роботи та шукати її вулицями міста. Добре, що пошуки ще вдало закінчуються. Сусіди жаліються, адже мама може чимось стукати вночі, або ще краще – волає.
Хотіли наймати доглядальницю, але старенька виявила такий характер, що три жінки просто відмовилися її доглядати. У нас просто руки опустились, вся родина на межі була.
Я прямо висохла вся, посивіла. Спокою немає ні вдень, ні вночі. Не раз звертались до спеціалістів і нам сказали чітко – процес невідворотній. Саме там нам і порадили один дуже хороший заклад. Не дешевий, але й умови відповідні. Ми їздили дивились, там мамі буде добре.
Я сестрі зателефонувала, аби погодити суму. Все ж мама у нас спільна, а платити там трішки більше за мою зарплатню в місяць. Сестра знала про негаразди, не раз приїздила, тому я думала, що ми швидко все погодимо. Однак лиш почувши про що буде мова, сестра перейшла на підвищені тони.
Вона заявила, що я не маю права так вчинити із рідною нашою мамою. Сказала, що у нас споконвіку було прийнято, щоб під одним дахом кілька поколінь жило. І уживались якось і бабусь і прабабусь усі любили та поважали. Хіба мудріші люди були? А мама ж мені дітей виростила, нам усе життя годила. Заявила, що я повинна справитись і не жалітись, а мовчки нести свій хрест.
Тоді я запропонувала нам удвох маму глядіти – по черзі. Один місяць мама б жила з нами, а другий у сестри. Так би кожна могла б відпочити і спокійніше б було. Та й гріха на душі не мали б обидві.
Однак, сестра сказала, що якщо я жила із мамою усе життя, якщо я успадковую її дім, то саме я повинна справитись із ситуацією, а не перекладати відповідальність на її плечі.
Я сестру вислухала мовчки. Мені стало зрозуміло, що вона мене не чує. Ми з чоловіком усе обговорили, діти допомогли і моя мама таки поїхала у той будинок.
Уже два місяці вона там. Ми її відвідуємо часто, бачу, що якби я тут не старалась, а їй там набагато краще.
А я нарешті виспалась, у мене перестали руки труситись, я заспокоїлась.
Інна зі мною не балакає після мого вчинку, пробувала, навіть щось там на майно претендувати, але мама свою хату вже давно на сина мого переписала, тож в неї нічого не вийшло.
Мені мами дуже шкода і я ніколи б подумати не могла, що здатна на такий вчинок. Я розумію, як це виглядає зі сторони, але вважаю, що іншого виходу у мене просто не було.
Хіба не так?
03,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
