Моя подруга Інна неймовірно готує. Божественно, чудово, з кабачка і картоплини може зробити такеее…! А випічка! А рум’яне м’ясо всіх видів!
Так, я не про це.
У Інни зайва вага. Прямо багато зайвої ваги, але вона реально красива, гладка, як рум’яне яблучко, рухлива, ні задишки, ні тиску. І всі двадцять років, що я її знаю, її чоловік Ігор, теж, до речі, не втілення стрункості, без докорів сумління, з вогником її за цю вагу “пресує”. Дуже винахідливо, з вигадкою. При друзях. При сторонніх. Вигадує наче ласкаві прізвиська – моя корівонька. Мій бегемотик. Ай, вона мені на ногу наступила, у мене перелом всього Ігоря. Дарує букети з селери і петрушки. Такого штибу гумор.
Нахвалює знайомих фітоняшек і просто всіх, кому пощастило. Мені теж кілька разів перепадало цих сумнівних компліментів, і я абсолютно даремно кидалася Інну захищати, розповідаючи про обмін речовин, спадковість, метаболізм: марно.
Інна завжди дуже добре тримала обличчя, навіть посміхалася на ці жарти. Сама жартувала над своїми формами. Після появи доньки ситуація погіршилася, вона ще кілограм 15 додала, та ще й донька успадкувала її фігуру “яблучко”, і Ігор ближче до підліткового віку доньки переключився на неї: ну куди ти стільки їж, будеш як мати, подивися на себе, невже тобі не хочеться бути красивою, а не як це аморфне травоїдне!
І тут вже Інна раптом прокинулася, поговорила з чоловіком раз, другий, третій про те, що так не можна, але все, звичайно ж, даремно. І з рік тому раптом трапився протест. Я не була присутня, мені розповіли. Коли Ігор вкотре в компанії почав вправлятися в дотепності щодо фігури дружини, вона раптом сказала: Ігоре, знаєш що, дістав. Не подобається моя фігура – не тримаю, йди, шукай струнку, а з мене вистачить.
Викликала таксі, поїхала додому. Ігор продовжував комизитися і жартувати, за дружиною не поспішав їхати. Куди вона, каже, дінеться. Пошумить і охолоне. Сама ж розуміє, що виглядає як перезрілий помідор. Навіть друзі намагалися йому пояснити, що він не правий, і виглядає Інна прекрасно, але, звісно ж, все дарма.
Вдома Інни не було. І доньки теж. Виявилося, що вони забрали речі і поїхали до батьків Інни, у них будинок в іншому районі. До школи не дуже зручно їздити, але й добре. Другою несподіванкою було те, що Інна подала на розлучення, Ігор не міг повірити: що, невже через його жарти?! Не може бути! У неї явно інший! Хоча ні, кому така товста потрібна…
Ви вже напевно здогадалися. Іншого не було, просто Інні насправді набридло. Працює вона на хорошій посаді в одній великій фірмі, зарплата у неї дуже пристойна, батьки допомогли – і ось вона, не чекаючи розділу спільно нажитої квартири, купила собі і донці пристойну двокімнатку в новобудові.
Після поділу майна у Ігоря вийшла одиничка. І машину довелося продати, гроші поділили. Аліменти йому платити ще три роки, зарплата у нього маленька, за вирахуванням чверті виходить зовсім так собі. І найголовніше – розповідає Ігор друзям, що його колишня, хай їй грець, привчила його за двадцять років до смачної їжі, то він тепер змушений харчуватися напівфабрикатами або ходити до мами на вечерю після роботи. Курка її, каже, сниться ночами. Плов її. Пироги! Ряди пирогів з усякими начинками! Прокидається в сльозах. Жінкк знайти? Та знайшов. Готує якісь помиї, їсти неможливо. Ну так, струнка, ну так, відносно, в нашому віці вже моделей нема. Молоду чого не знайшов? Так щось з молодими не вийшло, зарплата замала, та й сам виглядає трішки не як Аполлон, пузце, лисина, задишка. П’ятдесятка все-таки.
Найгірше, каже, – Інна взяла і схудла. Не сильно, але помітно, на кілька розмірів точно. Спільні друзі передають – для себе і доньки почала готувати зовсім інше, теж смачне, але більше овочі, рибу, салати, вони з донькою за м’ясом ніколи не упадали. І солодкі пироги теж більше Ігор вимагав, любив солодке. Нещодавно, каже, її зустрів в супермаркеті – дар мови втратив. Підійшов, говорить їй: мовляв, а ти нічого така стала, така ти мені навіть дуже подобаєшся. Давай, каже, так і бути, спробуємо все спочатку. Як це геть? Що значить геть?
Образився дуже. Я, каже, до неї з усім серцем, а вона геть. Та коли б не я, каже, так і ходила б коровою, невдячна жінка.
Автор: Julia Кufman
Фото ілюстративне.
