Каже мені мама рідна, що я гордості геть не маю. А я думаю, що якраз навпаки: у мене не тільки гордість, але клепка на місці. Не йшла від свого чоловіка усі ці роки і нині не піду. А що люди осуджують? Так най собі балакають, а в мене свої причини на все очі закривати.
Ми із чоловіком усе життя прожили дуже гарно і заможно. Не його це заслуга, а саме “наша”. Ми познайомились ще в інституті, обоє студентами були з великими амбіціями і планами на майбутнє. Але працювати на когось не хотіли. нашою метою була саме власна справа.
За роки сумлінною праці ми з ним розбудували досить таки успішний бізнес. зірок із неба не хватаємо, але й на хліб із ікрою гроші є.
Живемо ми у мене на батьківщині – невеличкому селі під столицею. Звісно, можна було б і квартиру придбати і дім, але навіщо? тут і до роботи пів години їзди і тихо і спокійно. Зручно нам тут і ідумки ніколи не виникало щось міняти.
Звісно в нашому селі ми у всіх на виду. Чутки швидко розлітаються і не завжди правдиві.
Скажу чесно, мій чоловік ніколи святим не був. Я про всю ту гречку у якій він періодично “відсиджується” знала і знаю. Ну не вміє він робити це все “професійно”. Спочатку я дуже переймалась, сльози лила. а потім зрозуміла, що в нього така натура, та й рукою махнула. До мене ставлення не змінюється,гроші з будинку не виносить, менше його не стає. То в чім річ? Аби на здоров’я. Хоча осад неприємний десь там глибоко в душі і є.
Ну і якось же ж так вийшло, що хтось із нашого села працює в одному із готелів де мій чоловік зупинився на одну ніч, звісно ж не один. Ну і пішли селом пересуди і обговорення. Дійшло те все й до мами моєї.
Телефонує вона мені аж захлипалась. Розповідає, а я слів розібрати не можу, така в неї реакція на всі ті події. ну виговорилась вона і запитує:
— То коли ти від нього підеш і д мене переїдеш?
Я й отетеріла. Запитую. а чого я йти маю. У мами аж сльози висохли. Ну ніяк вона не очікувала саме такого почути. Бачте, вона впевнена, що такого прощати не можна і яповинна такі стосунки припинити.
От тепер і маю що слухати. їй від людей соромно за мою поведінку. Говорить, що я гордості не маю.
А я вважаю. що якраз із гордістю у мене все в порядку. ну піду я від нього і що? Уже за кілька місяців у нашому домі з’явиться нова господиня. Тобто я своїми руками все їй на блюдечку піднесу?
От скажіть мені, ви б як на моєму місці вчинили. Мою логіку що, так важко зрозуміти?
Христина П.
Головна картинка ілюстративна.
