Отже, почала я жити з хлопцем. З’їжджатися я не сильно хотіла, але як раз вийшло так, що мені довелося шукати нове орендоване житло. І ми, назвемо його Олексій, дуже наполягав, щоб я переїхала до нього. Мовляв, я його і не люблю зовсім, раз мені простіше у чужих людей жити, ніж з ним. Ну ок.
За матеріалами – Пошепки.
Закохана я була сильно, тому повелася на вмовляння. Тим більше в той час в голові ще було повно вінегрету на тему того, що не завжди потрібно робити, як тобі зручніше, а треба так, як краще для відносин, що саме жінка повинна йти на компроміс, так як жіноча психіка більш гнучка. Загалом, погодилася. І дарма. Перший час Олексій постійно стріляв гроші у батька. А сам шукав роботу, тому що з минулої пішов ще коли ми не жили разом.
Ось перша моя помилка. Треба було сказати, що поки він без роботи, ні про яке спільне життя не може бути й мови. Але я судила по собі. Я ніколи не сиділа без роботи довше місяця і не жила за рахунок батьків з двадцяти років. Ось і думала, що він з дня на день цю проблему вирішить. Потім сталася надзвичайна ситуація, грошовий струмочок з боку люблячого татка, який щиро вважав нормою, що здоровий мужик не працює, припинився — батько зaхворів.
Олексій перші дні активніше бігав по співбесідах, а потім яскраво розписував мені, як його туди не беруть і взагалі він нікому не потрібен бідний-нещасний. Потім просто десь бовтався, навіть не переймаючись придумати казку про співбесіду. Ось знову ж — ноги в руки і бігом від такого в перший же тиждень. Але нііі, щось там чекала.
Але добре хоч вистачило розуму не вкладатися фінансово в зміст цього, шукаюче ідеальне місце роботи, непорозуміння. Поруч з моєю роботою була їдальня, тому обідала я і так частенько там. Зрозумівши, що заробляти хоча б на продукти Олексій і не думає, я повністю перейшла на обіди в їдальні. Снідати і вечеряти почала теж на роботі, тим більше, ну що там дівчині вагою в 50 кг треба? Вранці кава з якою-небудь булочкою або сирком, ввечері теж типу того чи пара бутербродів (холодильники зараз майже скрізь в офісах є).
Олексій дуже дивувався перші дні. Заглядав в холодильник, щось там знайти намагався, напевно. Потім акуратно натякнув, що їсти немає. Я так само акуратно натякнула, що і купувати нема на що. Чесно — навіть не вникала, чим він там харчувався. Все ж зайнялася пошуками орендованого житла, куди планувала з’їхати. Якщо повага до партнера втрачається (а як такого можна поважати?), то навіщо жити разом? Правда потім ситуація налагодилася.
Не знаю, якими вже нелюдськими зусиллями волі, але Олексій випхав себе, красивого на роботу, де протримався аж кілька місяців. За фактом, стільки ж тривала і агoнія наших відносин). Але я до сих пір вважаю, що в тій ситуації це був єдиний розумний вихід (не враховуючи, що найрозумнішим було взагалі з цією людиною не зв’язуватися).
І коли я чую, як жінка заробляє, а чоловік, прикриваючись аргументами, що «там мало платять / важко / далеко їздити / не для того мама ягідку ростила» лежить на дивані, я не розумію сенсу фінансових витрат. Не розумію і все тут. Немає у мене грошей тебе утримувати, крапка.
У холодильнику миша повicилася. Ні, сама я їсти не хочу, поїла на роботі. Могла б купити на двох? З чого? Моєї зарплати тільки на мене вистачає і то ледве-ледве (навіть якщо це не так). А взагалі, звичайно, від таких треба йти. А оптимально — з такими не зв’язуватися. Не морочитися «мотивуванням», не умовляти, не сподіватися, що «він зміниться». Життя одне і вбuвати його на паразита — навіщо?
