У мене Оля дуже бажана і пізня дитина. З’явилася на світ дуже кволенькою, тому мені прийшлося залишити роботу і присвятити себе її здоров’ю. Які ми лише курорти не об’їхали, який спеціалістів не навідували. Щоб дитина стала здоровою. Та ми могли б вже на ті гроші вибудувати триповерхову хату і там жити, але всі пішли за нею. І ми з чоловіком не шкодуємо, хоч Василеві прийшлося покинути роботу в Україні і податися в світи.
Але ми дитину виходили і ось вона перед нами, гарна і освічена дівчина, яка має вийти заміж за маминого синочка.
Хіба я не знаю дружину колишнього голови колгоспу? Та вона свого сина за руку водила до п’ятого класу в школу! На них вже пальцями показували, а вона й поняття не мала, що щось не так.
Син вирішив поїхати вчитися в область, то вона возила його на машині зранку і забирала ввечері, бо по вулицях всякі ходять і можуть йому щось зробити.
Як Максим взагалі з Олею познайомився, бо то чудо, адже мама ж завжди поруч!
І в таку сім’ю я маю віддати свою єдину доньку? навіть, якщо вони не будуть бачитися, але та все одно переконуватиме сина, що з Олею щось не так.
Дорогі читачі, запрошуємо Вас підписатися на наш канал “Життєві історії” на Youtube.
На заручинах сиділа Тарасівна і очі на мокрому місці, бачте, синочок женитися задумав.
– Ще такі молоді наші діти, – каже вона мені, – То ми маємо слово сказати, щоб вони нас послухали.
– Ну, Максим який молодий, – кажу на те я, – Вже йому тридцятка на носі, а моїй Олі двадцять шість.
– Все одно, ще треба про роботу думати, а не про женячку.
Я аж почервоніла, а чоловік мене за руку тримає аби я лишнього не наговорила.
– Пригадай, Ларисо, – шепоче мені, – Як я до тебе свататися прийшов і що ти сказала моїй мамі на ті самі слова?
Справді, свати тоді теж сиділи зарозумілі, мовляв, он яку квіточку виростили, а ви тут зі своїм горшком, сірим і непримітним.
Я тоді майбутній свекрусі сказала, що роботу ніколи не переробиш, а двох людей можна роз’єднати, а потім не скаятися.
Але свекруха моя виявилася жінкою розумною і все зрозуміла, але ось ця, Тарасівна, що зрозуміє?
І я вирішила зробити по-іншому.
– Правду, Тарасівно, кажете, – говорю я, – Треба дітям думати про роботу, бо якщо жити на ті гроші, що заробляє моя Оля, то ще сім’ю можна тягнути, вона ж у мене юрист. А як підуть діти і вона піде в декрет, то на зарплату вашого Максима вони точно тне проживуть.
Бачу, що та аж позеленіла.
– Та у нього державна робота! А це вже щось та важить! А як йому щось не вистачатиме, то для чого йому мама й тато?, – відповідає вона мені.
– Ой, не знаю… Оля ще справді дуже молода, ще їй не треба одружуватися, вона он вже пів світу об’їздила, а з чоловіком засяде за каструлі. Та й гроші вона на себе витрачає, а то прийдеться й чоловікові щось виділяти.
Тарасівна як почула, що хтось буде працювати, а її синочок лежати й байдикувати. То одразу поглянула по-іншому на Олю. Я звичайно трішечки придумала, трішечки прикрасила, а дещо й вигадала стосовно Олиної зарплати і подорожей.
Так, вона має свою квартиру і це вже добре, а все інше, як будуть працювати обоє, то зароблять, я так вважаю.
Головне зараз свекруху трохи пригладити, щоб вона до молодих не бігала, а трохи стримувалася.
А як ви знаходили спільну мову зі сватами і чи це пов’язуєте з тим, як діти живуть?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
