З чоловіком я познайомилася в 20 років. Ми зустрічалися рік, а потім розписалися. Жили досить добре, іноді були непорозуміння, але завжди мирилися. І ось через три роки я порадувала чоловіка дочкою. Майже весь свій час я присвячувала дитині. Але через півроку чоловік пішов до іншої жінки, виправдавши себе тим, що я приділяю йому мало уваги.
Через кілька місяців розлучилися, і я подала на аліменти. Колишній чоловік до дитини не приїжджав, аліменти я отримувала не регулярно. Так як дитину було залишити ні з ким, я була змушена брати роботу додому, щоб забезпечити наше життя. Як тільки пішла дочка в садок, я влаштувалася за освітою – вчителькою молодших класів у школі.
Коли доньці виповнилося 10 років, я змінила роботу на більш високооплачувану. Але це вимагало певних поступок з мого боку. Приходила додому пізно і не завжди могла приділити увагу дочці. А як інакше? Жити на щось потрібно було, доводилося багато працювати. Поверталася додому, звичайно, надто втомленою, ще вечерю готувати потрібно було.
І ось сама того не помітила, як дочка злетіла з котушок: перестала мене слухати, гуляла допізна. Мої зауваження і покарання тільки погіршували відносини. Я завжди переймалась, що дочка потрапить в погану компанію або щось з нею станеться. І ось в 17 років дочка каже, що при надії. У мене мало волосся на голові не посивіло після почутого. Обміркувавши, що з цим робити, вирішили, що дочка буде мамою, якщо вже так вийшло. Зізнаюся чесно, я думала про радикальне рішення, але не змогла запропонувати таке дочці. Адже невідомо, як це вплинуло б на її жіноче здоров’я в майбутньому. Я просто не могла так вчинити.
Я намагалася дізнатися у дочки ім’я батька дитини, але відповіді так і не отримала. За весь період поки дочка ходила кругленькою, ми стали ближче: почали розуміти один одного. І ось настав момент появи малюка, дочка дуже переймалась, але я всіляко її підтримувала, хоча і сама переживала. Все пройшло без ускладнень, на світ з’явився чудовий малюк.
На роботі я взяла відпустку за свій рахунок, щоб навчити доньку доглядати за дитиною: показала, як готувати суміш, міняти памперс, сповивати і купати малюка. У неї виходило непогано, але часто мені доводилося вставати вночі до малюка і заколисувати його. Раз в тиждень я відпускала доньку погуляти з подружками, а сама сиділа з онуком.
І, схоже, це була моя велика помилка, дочка йшла гуляти все частіше і частіше. Після гульок вона спала і не чула, як вночі плаче її син. Доводилося тоді мені вставати до дитини. Вранці біжу на роботу не виспавшись, а прийшовши ввечері, знову сиджу з онуком, тому що дочка йде, вже не питаючи дозволу.
І ось зараз, за три місяці такого життя, я схудла на 6 кг, засинаю на ходу, постійно відчуваю втому і роздратованість. На зауваження дочка каже, що вона ще дуже молода і хоче гуляти, а не сидіти в чотирьох стінах з малюком.
Мені шкода онука, який не отримує материнського тепла. Але я занадто втомилася. На мене звалилося все: будинок, робота, готування, прання, прибирання і до всього цього додався догляд за немовлям. Жити так більше не можу. Дочка постійно гуляє, а я сиджу з онуком. Чому я повинна забути про себе заради онука? Як напоумити свою дочку? Мені всього 42 роки, а здається, що життя скінчилося. Я сподівалася, що коли дочка досягне повноліття, я зможу більше приділяти уваги своєму особистому житті. І що тепер? Доньці 18, але в моєму будинку нова дитина. Невже мені доведеться чекати ще 18 років, щоб жити своїм життям?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
