Боря дітей не хотів. Він навіть і не думав, що коли – небудь він стане батьком. Боря взагалі все життя мріяв про собаку. Велику, пухнасту собаку, але спочатку мама не дозволяла, потім дружина була проти. А ось зараз Боря тримав на руках рожевий кульок з якого визирало крихітне личко, величезні сині очі і вії. Вії були довгі, темні і пухнасті. Синдром Рассела- Сільвера Борі нічого не говорив. Він бачив тільки сині очі в обрамленні довжелезних вій. Відстовбурчені вушка доньки викликали у нього щемливе відчуття гострої жалості.
– Її зріст не буде перевищувати 140 см, вона у вас карлик, – намагалась розтлумачити схвильована акушерка, ви можете написати відмовну. Боря тільки міцніше притискав рожевий згорток і дивився здивовано.
Дружина плакала, смикала його за рукав, щось говорила. Він не чув нікого і нічого навколо. Доньку назвали Ніною. Потім був дім і будні звичайної сім’ї з малюком. Молока у дружини не булj. Потім вона зібрала речі і сказала: – коли я дивлюся на неї, мені хочеться плакати. Це нестерпно. У нас в родині таких не було, це точно з твого боку.
Коли дружина починала такі розмови, Боря відключав слух. Він не чув ні дружину, ні тещу, ні свого батька, який лише одного разу поглянув за бортик колиски. Тільки його мати жалісливо дивилась на Борю і хитала головою. Потім дружина пішла. Боря залишився один з донькою. Сидів в декреті рік. Потрібні були гроші на відновлення, масажистів, басейн щодня. Вийшов на роботу. Спочатку вдень, поки Боря працював, з малятком Ніною сиділа його мама, потім вона сказала, що втомилася і їй потрібен відпочинок. Довелося найняти няню. Няня була літня, добра і навіть іноді погоджувалася посидіти вночі, тоді Боря таксував. Ніна прекрасно розмовляла, читала книжки в два роки, співала пісні тоненьким голоском, була худенькою, маленькою, прекрасно рахувала всі свої пальчики, рибкою плавала в басейні і дзвінко реготала, коли дивилася мультфільми. Так прожили вони до 7 Нініних років. Пора була йти в школу. Боря почав переживати. Записав доньку в школу самооборони. Хотів записати на ножовий бій, але не взяли, сказали з 18 років тільки можна. Взяли в звичайну школу. Від інших дітей, Ніна відрізнялася тільки зростом і крихкістю.
Боря перші два тижні особисто заводив її в клас, суворо оглядав всіх дітей, демонстративно піднімав доньку на руки, дзвінко цілував в щічку і голосно говорив: – Якщо хто небудь образить Ніну – буде дуже зле. І з важким серцем йшов на роботу. Ніна в школі була зіркою. У шкільному театрі грала Дюймовочку.
А потім Боря виконав заповітну мрію і купив собаку. Купив за символічні п’ятдесят гривень. Угорського комондора. У свого начальника. Його перевели працювати у столицю, переїзд, квартира. А комондора Альберта, дівати нікуди. Ось і продав Борису. Поплескав його по плечу і співчутливо сказав: – Доля у тебе така, Боря. Цікава. Ось і собака тобі така дісталася. Чесати її не можна, тільки кожен день шерсть розподіляй на «шнури».
Життя почалося зовсім інше. Тепер Боря з Ніною щовечора вигулювали командора, в спеціальному пальто, а потім заплітали шнури- косички. Ніна каталася на песикові маленької наїзницею, а Альберт обережно ходив, боячись скинути свою маленьку господиню. Мальовнича трійця, щовечора збирала жителів дев’ятиповерхівки у вікон. Боря в старій дублянці, величезний білосніжний Альберт в зеленому собачому пальто і на ньому крихітна Ніна, в рожевому довгому пуховику.
А потім вони поїхали. Але всі сусіди, досі згадують і Бориса, і Ніну, і Альберта. Потім хтось знайшов Ніну у соцмережах в Америці. Вона там вивчилася, вийшла заміж, подарувала Борі звичайних онуків. А сивий Боря одружився з афроамериканкою. Тому що доля у нього така. Цікава.
Автор: Лара Xамзіна.
Фото ілюстративне.